Розділ «IX»

— А... з приводу?

— Учора було восьме березня. Жіноче свято.

— Позавчора.

— Ну, нехай. Однаково. Але ж було...

Її голова вражено хитнулась, адже кілька тижнів тому під час однієї з розмов розповіла Олегові, тому своєму «віртуальному», про захоплення кактусами. Тоді відправила емейлом кілька найкращих зображень. І що тепер? Як розцінити цей подарунок? «Я знаю, хто ти насправді?» Чи то розмови з віртуальною подругою навіяли йому ідею подарувати саме таку квітку реальній жінці?

— А чому саме кактус? — Ірина таки дозволила своєму подиву вийти назовні. — Звідки ви взяли, що я люблю кактуси?

— Я не знав цього, — трохи знітивсь Олег. — Просто ви жінка неординарна. Навряд чи вас вразять троянди. А це щось таке... нестандартне. Що, потрапив у халепу? Не вгадав?

— Ні, навпаки. Я вражена. Рідко кому вдається зробити мені подарунок, який би подобався по-справжньому. А ви... Я... Чорти... Приємно, чесне слово. Напевно, він ще й не дешевий. Слухайте, а двадцять третє вже минуло так само, як і восьме березня, отже, я також маю право...

— Не варто, — засміявся він. — Я абсолютно мирна людина. День армії не викликає у мене позитивних відчуттів.

— А коли у вас день народження? — не вгавала Ірина.

— Аж у жовтні. Якщо до того часу не забудете, не маю нічого проти.

— Не забуду, — запевнила вона. — Але надто довго чекати. А давайте... Ну, коли тебе вітають і тобі приємно, прийнято хоч каву виставляти. Повернемося туди ж — і по філіжанці кави. Ні, справді. Там же кав'ярня поруч. Якщо, звісно, у вас є кілька хвилин.

Ну! Як запрошують такі чоловіки? Ірина була впевнена — цей уміє так, щоб не образити і не відштовхнути. Не вульгарно і не зачовгано.

— До моєї «кав'ярні» ближче, — подумавши, мовив Олег. — Якщо, звісно, ви не вважаєте, що це незручно.

— Не зовсім, якщо чесно. Вітання ваші, тож кава має бути моя.

Її відверто змовницький погляд припиняв подальшу гру слів автоматично. Проте Олег таки запитав:

— І це єдина причина? То я дозволю вам похазяйнувати і приготувати каву.