Розділ «XXVIII»

Гра у три руки

...ой, хто їхав у чорному «Міцубісі Паджеро», завжди знав, що робить. І за часів «крутих дев'яностих», коли піонерив з такими, як сам, у новітній для тієї країни галузі хакерства, і тепер, коли галузь погнала уперед настільки багатомильними кроками, що навіть такому спецу стало неважко корчити зі себе як тупуватого бізнесмена, так і нарваного адміністратора, залежно чого потребувала ситуація. А сьогодні ситуація вимагала згадати бандитське минуле.

Він завжди був бандитом по натурі. І на початку свого злочинного становлення, коли, попри неординарні розумові здібності, не раз пускав ухід руки, і тепер, коли завдяки високому становищу перебував на чималій відстані від різного роду брудної роботи.

Схоже, сьогодні доведеться вимаститися. Ця підла сучка завжди здавалася підозрілою — собі на умі... Навіть під час першої зустрічі, коли демонструвала свою кваліфікацію. Якось некомфортно було з нею. Зручно — не те слово. Але не комфортно. Відчуття, що вона робить щось за його спиною, нервувало. І от, на тобі!

Він добре знав місто як водій, і масивний «Паджеро» впевнено рулив у потрібну точку. Там буде зручно. Звідки ж узявся цей доморощений геній? Проте неприємності ніколи не трапляються випадково, навіть якщо звалюються, наче сніг на голову. Причини, що їх обумовлюють, є завжди. Десь недогледів, попустив за нагальнішими справами. А все-таки удача ще не залишила його. Щастя, що цей любитель їздить в інвалідському кріслі. Інакше б...

Інакше б не довідався, що вичислений. Он як буває. Ця сучка виявилася доречною, що не кажи. На кого ще так вдало можна повісити «злив» інформації зі, здавалося, повністю закритої системи? Коли смикнуться з'ясовувати, пригодяться попередні «пустощі» Ірини з іншими АТС. Усе виглядатиме природно. Гралася дівчинка, бо дуже грошики любила, і догралася. Натрапила не на те, що треба. Цікаво буде дізнатися, звідки взявсь отой помічник-доходяга. Вичислив. І кого, питається — ветерана, який зуби на цьому з'їв... Яким чином? І це спитаємо. Згадаємо шалену юність. Якби каліка не їздив кріслом, пішов би до своєї мадам ногами і сказав би — дивися, що я нарив випадково. Тоді все, кінець. От питається, навіщо ця сучка вимкнула телефон? В останній день перед справою... Що, збіг обставин? А може, партнери банально посварилися? Судячи з їхніх листів — не лише партнери. Шляк би його... така баба! І з інвалідом?! Посварилися, дістав її, вирубала телефон. І що ж, ногами до неї не прийдеш. Написав на комп із закритою айпі-адресою. Гарантія, що ніхто, крім неї, не прочитає. Якщо, звісно, в ноут не влізе чужий. Вчасно вдалося прибрати його до рук...

«Паджеро» зупинився на парковці. Поруч — купа машин. Звідси два квартали. Пальці нагвинчували на ствол глушман, а думки продовжували своє. Брудну роботу такого роду йому доводилося виконувати лише двічі, дуже давно, проте такі віхи у житті запам'ятовуються. Сьогодні справді нема більше кому, адже йшлося про таке, чого не мав не те що торкатися бодай з якогось боку хтось інший — навіть засмердіти не мало нікому. От і доведеться на старості років...

Цей лист із робочого ноута заступниці був наче сніг на голову. Очі на лоба мало не повилазили. Довелося кинути все і, згадавши старі навички, вичислити піонера. А що каліку вичисляти, як електронна адреса мало не на всіх інвалідських сайтах! Нудно ж йому по хаті їздити, до спілкування тягне. Тепер поспілкуємося. Ну, здивувала Іра, здивувала. «Права рука»... Та, яка за першої-ліпшої можливості полюбляє заявити вголос, так, щоб усі чули, — «от я така: що хочу, те й роблю!» Але сплутатися з неходячим інвалідом! Це не вкладалось у голові. І ніколи він не забуде слів своєї заступниці, мовлених напідпитку: «Валентине Вікторовичу, якщо ви думаєте, що відсутність обручки у такої жінки як я може свідчити про відсутність гідного супутника в її житті, то це якнайменше наївно». Слова, які почули всі. Але не менш наївно і з вашого боку, Ірино Ігорівно, сподіватися, що їх забудуть. Зупиняючи машину, той, чиє прізвище більше скидалося на бандитську кличку, і хто саме з цієї причини давно забув останню, зловив себе на думці, що трапляються у житті випадки, коли й брудна робота може подарувати задоволення.

Невеличкий маскарад завершився швидко, і «Паджеро» блимнув стопами, а приземкувата постать, навмисно кульгаючи, посунула у напрямку будинку. Дощ, цілком доречний для такої справи, накрапав уже з годину, і низько насунута парасолька заважала бачити обличчя зайди тим, хто траплявся назустріч.

У дворі нікого. Перший поверх. Ось двері. Дзвінок. Не забути б потім парасолю...

Звідти так і не запитали, хто за чим приперся. Клацнуло доволі гучно, і запросили відчинити двері. Він сидів у візку за три кроки від прийшлого. Огризок щастя у картатому пледі та шкіряних рукавицях, вочевидь, щоб не натерти руки крученням коліс. Гідний супутник...

— Доброго дня, — почав зайда, зачиняючи за спиною двері. — Це вам просили передати...

Рука гостя, який помилково вважав себе непроханим, полізла за вилогу розстебнутої куртки, тягнучи звідти зброю і спрямовуючи на чоловіка у візку. Господар лише невинно дивився в очі, не здатний мовити ні слова, тільки взявся рукою за вмонтовану в стіну трубу.

А далі сталося несподіване. Рука інваліда зірвалася разом із чимось, що тяглося від стіни, і цієї ж миті доріжка, яка встилала довгий коридор та пролягала поміж коліс візка, несподівано смикнулася з-під ніг, відбираючи у них опорну функцію і зрівнюючи таким чином можливості обох чоловіків. Той, хто прийшов, так і не зрозумів, що сталося, коли черевики його піднялися вище голови, а потилиця вкарбувалась у підлогу. Пристрій спрацював бездоганно, і сто двадцять кілограмів «млинців» від штанги, скинуті з антресолі за ширмою, полетіли донизу, тягнучи через блок мотузку й висмикуючи таким чином доріжку з-під ніг гостя.

Удар потилиця відчула сповна, потемніло в очах, і пальці випустили руків'я пістолета, а метикуватому господареві знадобився лише один сильний рух. Колеса зробили оберт і візок кинувсь уперед, кладучи тіло інваліда поверх того, хто впав.

Руки господаря були наче із заліза й обхопили зайду смертельними обіймами. Видертися ніяк не вдавалося. Здивування і скажену лють змінив переляк. Ситуація ставала критичною. З останніх сил гість панічно намагався мацнути по підлозі у пошуках зброї, та його не випускали. Хриплячи і пускаючи піну, він намагався вирвати з цих обіймів хоча б щось, але безжальні лещата душили, наче залізом. Він очманіло працював ногами, які залишалися вільними, проте допомогти не могли. Відштовхуючись від стін, жертва з останніх сил крутилась і перекидалася, та все було марно. Зрештою йому таки вдалося видерти руку, але обійми господаря відразу ж замкнулися на шиї. Лише двічі невдало мацнувши по підлозі й не натрапивши на пістолет, він вчепивсь у шкіряну рукавицю і, здираючи нігті, спробував розігнути хоча б палець убивці. Дикий жах охопив залишки свідомості, якій бракувало кисню. Несамовитий хрип поступово припинився. Руки ще смикались, але нещасний цього вже не відчував. Життя неохоче залишало сите, випещене у масажно-педикюрних салонах тіло.

Нерухомість двох сплетених докупи ворогів тривала. Зрештою той, хто був згори, поворушився. Рука дістала колесо візка й підтягнула до себе. Спеціальний механізм заблокував колеса, і за допомогою рук тіло опинилося на сидінні, насилу перекрутившись як належить. Дихалося важко. Негостинний господар прислухавсь, а потім, розвернувши крісло, поїхав за шторку. Зв'язаний грубим мотузком жмут «млинців» від штанги лежав на ковдрах, настелених по підлозі. Розв'язавши мотузку, він почав возити їх по одному і встановлювати на тренажер. Обличчя залишалося німим і зосередженим. Скручена мотузка лягла в ящик на звичне місце. Візок ще раз проїхав коридором до мертвого тіла на підлозі, потім заїхав на кухню, і рука потягнула віконну раму. Добряче сутеніло. Дощ посиливсь і рясно кропив асфальт та бруківку. Вочевидь, негода вирішила допомогати обом, незалежно, хто з них переможе.

Він знову повернувся до тіла, підняв зброю і запхав собі за ремінь, потім зігнувсь і, обдивившись кишені мертвого, забрав те, що потрібно. Заклацнувся замок на дверях. Візок під'їхав до тренажера, й очі підступного господаря ковзнули по годиннику. Руки сперлися на косу поверхню, переносячи на неї тіло і по черзі вкладаючи ноги у спеціально відведені місця. Пальці обхопили гриф штанги, штовхаючи залізо догори. Один... два... три... чотири... Якщо у людини щось недосконале, інше мусить бути досконаліше удвічі, утричі, щоби хоч якось компенсувати сумарний результат. Та й годину-півтори ще потрібно кудись подіти.

Місто засинало. Дощ не припинявсь, і поодинокий перехожий то там, то сям намагався промайнути чимшвидше, завершуючи день. Куди у таку собачу погоду міг пертися на ніч неходячий інвалід, залишалося тільки гадати. Найімовірніше, режим. Прогулянка для здоров'я. Кремезне тіло у візку покривав плащ з каптуром, а парасольку він тримав низько над головою, захищаючись від дощу. Візок був обладнаний електромотором і тихенько сунув вулицею у напрямку порожнього скверу.

Інвалід зупинивсь і, витягнути з кишені пульт сигналізації, натиснув кнопку. Раніше такі дії не давали жодного результату, але тепер десь далеченько блимнуло і почувся звук розблокування сигналізації. Крісло на колесах повернуло в потрібному напрямку, і наступного разу пальці торкнулися кнопки вже поблизу паркувального майданчика. «Паджеро» слухняно блимнув усіма чотирма стопами. Візок рушив до нього. Відстань між чорним джипом та сусіднім авто виявилася достатньою, щоб інвалідський транспорт втиснувсь у проміжок та дістався передніх дверцят. Відчинилися розблоковані дверцята, і лише тепер плащ з'їхав з плечей нічного гуляки, відкриваючи таємницю. Кріселко з відомим автомобільним брендом спромоглося везти двох! Той, хто сидів знизу, керував кнопками. Він і розстебнув накидку. Інший нерухомо застиг у нього на колінах, закинувши голову на плече «водія». Ноги верхнього нерухомо звисали по ногах нижнього, також нерухомих.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Гра у три руки» автора Волков О.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „XXVIII“ на сторінці 1. Приємного читання.

Запит на курсову/дипломну

Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
Введіть тут тему своєї роботи