Розділ «XII»

 оріти почало відразу. Лише дві години знадобилось Ірині, щоби «прокрутити» робочу нараду технічного відділу, розіслати бригади на об'єкти і «пошурхотіти» в бухгалтерії. Дробот цього дня видався згустком ввічливості та люб'язності — аж нудило. І це було явно неспроста. Слід чогось чекати. І вона відповідала вишуканими манерами «на повну», адже йому теж належало чекати від неї.

Руки страшенно свербіли від бажання взятися за одну справу саме тепер, проте Ірина ще «видзвонила» дизайнерів і втовкла в їхні неповороткі мізки елементарну інформацію стосовно того, як мають виглядати майбутні рекламні проспекти. Тепер усе. Тепер і ми покусаємося.

Ірина була жадібною. А точніше — патологічно бережливою. Ні, вона ніколи не шкодувала на себе грошей і скуплялася завжди у кращих магазинах, користуючись речами тільки вищого ґатунку. Проте якщо ексклюзивну річ, що коштувала не одну сотку чи навіть тисячу, в іншому салоні можна було взяти на якихось двадцять гривень дешевше, такою можливістю не гребувала. А що вже казати про нюанси заробляння грошей! Аналогічно, якщо один варіант оборудки обіцяв оті самі зайві двадцять гривень порівняно з іншим, хоча загальні суми виражалися тисячами, вона і тут не схильна була поблажливо махнути рукою. У грошових питаннях дрібниць не буває.

Ірина знала собі ціну. Тому, враховуючи ще й неабияку власну амбітність, завжди боляче переживала ситуації, коли через обставини доводилося вдавати протилежне. Випадки ж, коли при цьому ще й сторонні люди ставали свідками, доводили її ледве не до сказу. Будучи при цьому мстивою, нехай навіть і справедливою за натурою людиною, вона перетворювалася на небезпечного ворога для того, хто насмілювався підштовхнути її у подібне становище.

Фірма «Глобус» забезпечувала телекомунікаціями клієнтів, кожний з яких, зрозуміло, прагнув на цьому зекономити, як і на всьому іншому. І для кожного з них діяли певні механізми економії, певні скидки. Але траплялися клієнти, які не розуміли або не хотіли розуміти формули — зроби якнайкраще мені, а я піду на поступки для тебе. Такі намагалися бути надто мудрими й обмежувалися тільки встановленням комунікаційних станцій, сподіваючись, що надалі самі собі дадуть раду з технікою. Проблеми у таких клієнтів не барилися виникати, і вже невдовзі вони приходили зі знятим капелюхом, із лихвою витрачаючи зекономлені кошти й укладаючи не дуже вигідні угоди стосовно сервісу. Як відомо, скупий платить двічі.

Були й такі, котрі полюбляли хибну практику «ходити напряму». Це ті, які вважали себе крутішими від інших. «Ліві» гроші у таких випадках осідали у глибоких кишенях Дробота, який нерідко примудрявся просто при клієнтах видати щось на кшталт «Ірино, тут мають бути задіяні такі-то і такі-то спеціальні скидки, а термін виконання...» Далі вже не мало значення, який призначено термін. Звісно, його буде дотримано. Проте самовдоволені діячі, поблажливо ковзаючи поглядами по фігурі «Іри», навіть близько не мали шансу припустити, що тепер їм «торба». Вже.

Усі роботи і зобов'язання виконували бездоганно, а за кілька місяців або через півроку клієнт несподівано починав терпіти збитки. Конкуренти обходили, тендери не вигравали, податковій ставало відомо вкрай небажане. І не відразу спадала думка, що виною всьому — витік так званої закритої інформації. На той час, коли конструктивні ідеї нарешті оселялись у голові клієнта, крутизна кудись випаровувалась, і той приходив уже самочинно, й не до «Іри», а до Ірини Ігорівни, втрати вже не витримували жодного порівняння з початковою економією.

Людей потрібно вчити.

Особливо нахабним ця «стервоза» могла влаштувати аварійну ситуацію вузла зв'язку у найнебажаніший момент. Це мало ефект миттєвої смерті, а фахівцям, найнятим збоку, ніколи не вдавалося встановити причину біди. Проте таку вишукану жорстокість в Ірини потрібно було заслужити.

Будівельна фірма «Промінвестбуд «Корандо» виглядала вкрай непоказним клієнтом. Обсяг вкладень і замовлена кількість портів спонукала відсунути проект кудись на другий-третій план і не заморочуватися розробленням питань отримання додаткового прибутку, пустивши все за стандартною схемою. Так і збиралася зробити, очікуючи представників фірми, але раптом генеральний викликав її до кабінету. Теку з атрибутами замовника Ірині було передано практично мовчки зі скупою вказівкою до виконання у найкоротший термін. Представниками клієнта цього разу навіть і не пахло. «Якщо у них будуть проблеми, автоматично ще більші виникнуть у вас», — почула Ірина. Їй залишалося тільки мило посміхнутися у відповідь.

Забаганок стосовно здійснення цього замовлення було висловлено досить. Починаючи від термінів виконання і закінчуючи сервісними зобов'язаннями. На додаток АТС мала бути розміщена на території клієнта. Запропоновано і конкретну людину, вже зачислену до штату фірми-клієнта як обслуговуючий персонал станції, і вона, Ірина, відповідала за його навчальні курси у складі «Глобуса».

— Апетити ваші зростають, Валентине Вікторовичу, — сказала тоді сама до себе Ірина, вже у власному кабінеті закриваючи теку. — Усе так і буде.

Сьогодні черга дійшла й до цього. Телекомунікаційні мережі «Корандо» працювали бездоганно, і найменших претензій від клієнта не надходило. Микола, системний адміністратор АТС, пройшов місячну підготовку на фірмі, брав участь в обладнанні станції і, незважаючи на не хтозна-які здібності, тим часом давав собі раду, адже Ірина контролювала його підготовку. Минуло майже півроку. Отже, пора. Звісно, завдання полегшувалося б, якби вузол розташовувався тут, у володіннях «Глобуса». За зачинені ворота чужої фірми потрапити не так просто. Ні, вона б змогла, адже є підрядником, проте це не залишилося б непоміченим. Утім, до всього є свій спосіб.

Ноутбук завантажився швидко, і вона увійшла на власноруч створений сервер, про який не знав ніхто. Ящик з кодами. Де потрібні? Ось. Зараз. Скільки там у вас каналів? Майже нічого. Бідося, а пнеться вимахнутися. «Напряму...» Зараз погуляємо. Подивимося, чим дихаєте і що ми можемо для вас... так, щоби скарг не було... принаймні на неї...

От і все. Ну, привіт, Миколко. Вибачай, що без дозволу. Надають тепер тобі по шапці. А може, й виженуть. Нічого не поробиш. У нашій помийці хтось завжди мусить потрапити під роздачу. Куди ми вам можемо наплювати? Ого...

Оце так приколи!

Очі Ірини на мить стали великими, а потім звузилися. Губи, від яких божеволіли геть усі підряд, розпливлися, наче вареники, утворивши незрозумілу гримасу. Ні фіга собі... А це звідки?

Порт виявився захищеним. І захист цей влаштував хтось інший. Зі ще одним каналом відбулось аналогічно. Ого! Хто ж постарався? Ну, не Миколка, це однозначно. Когось наймали вже після встановлення АТС. Фірма страхувалася від несподіванок. Ну-ну...

Година знадобилася для створення нового каналу і паралельного порта. Цікаво. А що у вас передбачено на цей випадок? У відповідь на цей випадок у них не було нічого. Вочевидь, втручання хакерів фірма «Корандо» не очікувала. Непорядності підрядника — так. Тому й накрилась оцим. Дірява плівка від дощу...