еред дверима зупинилася лише на мить. Адже сьогодні за ними були вже не Казкова країна і не Царство померлих мрій. Те, що починалося там, зрештою таки перетворилося на щось пристойне та зрозуміле. Тепер там було поле діяльності. Проста й звична категорія.
Тиша після дзвінка тривала так довго, що палець уже повторно потягнувся до кнопки. Зрештою клацнуло. Олег сидів у чорній майці, повністю мокрій на грудях. Дихання його поступово відновлювався, проте по скронях рясно стікав піт.
— Пробач, не чекав так швидко. Ти казала — за дві години.
Ірина розгублено витягла телефон — минула лише одна.
— Ой... Це ж треба! Дуже поспішала, і само вийшло швидше. «Корків» не було... Я тобі перервала?
— Уже збирався закінчувати. Мусиш почекати хвилин п'ятнадцять — наберу нормального вигляду.
— Тобі й так добре. Бачу, ти на повну відриваєшся...
Вона з інтересом зазирнула до кімнати. Тренажер у розкладеному вигляді справив враження. А вага, зачеплена до тросів, змусила пересмикнути бровами.
— Ти оце тягнеш?!
— Як бачиш.
— Фантастика. З трудом віриться. Я сама взагалі-то не настільки далека від спорту. В мене також тренажер удома. А крім цього, двічі на тиждень — басейн. Ну і бігаю, звичайно. Тому й здивувалася.
— Ну... бігати я не можу, — мляво посміхнувсь Олег. — Тому тут намагаюся удвічі. А «навантажити» дихалку без участі ніг, сама розумієш, не так просто.
— Справді, — згодилась Ірина. — А... можна тебе попросити — покажи. Дуже оригінальна конструкція тренажера. Як ти це робиш?
Він вагався лише мить. Крутнувши колесами, під'їхав до місця і, схопившись за поруччя, легко перекинув тіло на лежак. Від довгих тренувань ноги самі потрапили майже у належні місця, проте довелося поправити їх руками й зафіксувати спеціальним ременем. М'язи грали на його відкритих плечах, вправно готуючи пристрій. Зрештою Олег ліг, обхопивши руками гриф, що висів над головою. Конструкція тренажера виявилася геніальною. Вага більше ста кілограмів відірвалася від підлоги і полізла догори. Здулися м'язи на руках, які поки що самі тягнули цей вантаж. Коли руки спрацювали до кінця, груди його відірвалися від лежака, і запрацював черевний прес, продовжуючи тягнути гирі ще вище, а за секунду Олег уже сидів. Потім усе відбулось у зворотній послідовності. Залізо навіть не гримнуло, м'яко вкладаючись на своє місце.
— Атас... — тільки й мовила Ірина. — Повний.
Відстібнувши ноги, Олег вправно перескочив на візок. Шкіряні рукавички без пальців обхопили колеса.
— Я швидко, — пообіцяв.
— Можна, поки ти у ванні, я похазяйную? — запитала Ірина. — Каву зроблю. Дозволиш?
— Будь ласка. Ти бачила, де що стоїть.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Гра у три руки» автора Волков О.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „XXXIX“ на сторінці 1. Приємного читання.