Розділ «XXXI»

 тративши боса, «Глобус» не почав жити новим життям, хоча дехто з його працівників і плекав такі надії. Не встигла звістка про таємничу і передчасну кончину Дробота облетіти усіх, як із центральної філії в Німеччині було призначено координатора, який одразу жорстко взяв процеси у свої руки. На місці обов'язки директора виконувала Ірина.

Координатор приїхав наступного ж дня після виявлення тіла у чорному «Міцубісі». Ганс Хофнер виявився спокійною діловою людиною. Упродовж двох днів вони з Іриною безвилазно сиділи в її кабінеті, вникаючи у справи. Німець був приємно здивований діловою хваткою заступниці покійного директора, а також її неабиякою компетентністю.

Кабінет Дробота опечатали правоохоронці, які прибули цього ж дня. Слідча група працювала до вечора — опитували працівників, оглядали приміщення, копирсались у столі та меблях. Складалося враження, що вони не знають, чого шукати.

Відповідні фахівці займалися й комп'ютерною частиною справи, і тут уже Ірину розривали на два боки. Вона вводила експертів у курс справ, адаптувала до специфіки фірми, допомагала з'ясовувати вузькі фахові питання.

Збоку власна поведінка здавалася природною, принаймні собі самій. Вона охоче погоджувалася на співпрацю, підганяла інших, посміхалась... А внутрішня напруга тим часом давила із середини, загрожуючи прорватись і вилізти назовні невдалим вчинком, словом або мімікою. Ірина швидко рухалась, усе встигала, відповідала, майже не замислюючись. А там, у глибині, наче заважало якесь затиснуте гальмо, не дозволяючи оперативно думати та діяти. Ці люди також були фахівцями у своїй справі, й найменший неточний рух з її боку міг дати їм зачіпку, за якою, власне, вони приїхали.

Зовнішність і манери Ірини завжди вбивчо діяли на чоловіків, і ближче до вечора, коли вона вже оговталася від круговерті, що розпочалася надто швидким темпом, удалося ввести в дію й цей засіб. Один із прибулих, Андрій — працівник головного управління по боротьбі з кіберзлочинністю — несамохіть затримував на ній погляди. З ним і довелося найбільше стикатися.

Німець поїхав обідати до ресторану, обіцяючи, що за півтори години повернеться. Вибачившись, що не може скласти йому компанію у зв'язку з розслідуванням, що наклалося так невчасно, Ірина схилилася над тим, хто домучував апарат Дробота, з якого на той час уже познімали відбитки пальців. Голос її, у таких випадках низький та тихий, убивчо парлізуюче діяв на всіх без винятку.

— Давайте я вам хоч кави зроблю... Ні, ну я також належу до трудоголіків, але про їжу намагаюся не забувати...

Через десять хвилин вони вдвох уже сиділи в її кабінеті, позаяк керівники групи забралися з офісу.

— Хоч на двері не оглядатимусь, — усміхнувсь Андрій. — Сьогодні Дмитрович керує. Йому б не сподобалося. Розпивання, знаєте, зі свідками та підозрюваними...

— Кругом свої «мухи»... — погодилась Ірина. — Валентин Вікторович також косо на усіх дивився. Бувало, якась ділова зустріч, а він уже зиркає, хто з конкурентами каву п'є...

— До речі, ви мене приємно здивували, — підлещувався «кібермент». — Жінки рідко бувають грамотними у цій справі. Ви молодець. Не пробували кращу роботу знайти?

— Ні, — похитала головою вона. — Я вже десять років у зв'язку. Тут багато специфіки. Це ж не просто адміністратор мережі. Це — особливе. За стільки років набралася досвіду. Як зв'язківець я значно цінніша, ніж як звичайний комп'ютерник. Та й потім... Шеф покійний, до слова, дуже компетентним був. Мало що важливого підлеглим доручав, усі найсуттєві фахові питання — сам. А... Якщо це не протирічить, звичайно... Хоча б коротко звіддалік — що сталося? Чому?

— То для цього ви мене й запросили? — засміявсь Андрій.

— Саме для цього, — «у лоб» йому видала Ірина. — Ця моя звичка дуже не подобається, особливо чоловікам. Одразу відвертаються і втікають. Називаю речі своїми іменами, не вішаю «локшини» на вуха. Їх це коробить. Бачите — вас також.

— Я б не сказав... Сподівався, що ви мене справді пошкодували як найсимпатичнішого з усіх, хто прибув.

— І це також, — не зморгнула Ірина, — тому саме вас і запросила. А у моєму запитанні нічого дивного нема. Ви знаєте, що почнеться, коли ви підете? А завтра знаєте що буде? Скажуть, що Дробота розстріляв коханець дружини, а заразом із квартири усе повигрібали, голі стіни лишили. А до післязавтра покійний уже виявиться організатором кримінального угрупування, котрого розчленували і по шматках скидали до каналізації. Це буде добре? Ви наших людей не знаєте?

— Не розчленували, — заперечив Андрій. — Дробота у власному авто знайшли, попередньо — задушений.

— Ні хріна собі... — пробурмотіла Ірина. — А за що?