Розділ «VIII»

«ашкай» кольору мокрого асфальту вже хвилин сорок стояв «мордою» до дверей, зручно прилаштувавшись поруч із білим фургончиком. Хлопець, який сидів на пасажирському місці, встиг за цей час обдивитись увесь салон авто і на цю хвилину закінчив запитання стосовно швидкісних якостей, витрати палива «ітеде», на які Ірина відповідала автоматично, не відриваючи очей від під'їзду. Вікна «Ніссана» були затемнені, тому ніхто не міг бачити, що відбувається всередині.

Двері вкотре розчинились, і кругленький підліток у куртці швидко пройшов поруч із машиною.

— Оце і є Юра, — незворушно пояснив Сергій.

— На фіга мені Юра? І куди він пішов? — нервово запитала Ірина. — Десять хвилин до уроку, між іншим.

— У цій сім'ї — тоталітарна система. Отже, пішов недалеко і зараз повернеться...

Ще зранку, прокинувшись і приготувавши каву, вона відкрила ноутбук і написала листа.

Привіт!

Сьогодні у мене важкий, відповідальний, дуже важливий день. Саме нині мені може вдатися те, до чого довго готувалась і чого прагнула. А може не вдатися. Навіть не знаю, що тоді робитиму. Проте зупинитися не здатна. І тепер особливо гостро відчуваю себе картярем, як ти кажеш. Побажай мені удачі. Щиро, від душі. Вірю, що це допоможе. Крім тебе, звернутися за цим я не маю до кого. Не підведи мене, любий. Будь ласка.

Спасибі.

...Назад Юра біг потюпцем, вочевидь переживаючи аби не запізнитися на урок. У неї відлягло від серця. Але разом з тим посилилося хвилювання. Цікаво, бачить це Сергій? Що думає? Втім, яка різниця?

...телефон почав теленькати через дві години, коли робочий процес був, як мовиться, у розпалі. Вимкнувши звук, вона вийшла до свого кабінету і лише тоді натиснула кнопку відповіді.

— Привіт. У мене якраз нарада, не можу говорити.

— Пробач, я твого листа прочитав. Що у тебе? Якийсь ризикований захід? Що це означає?

— Надзвичайно ризикований, — зітхнула Ірина. — Уся на нервах, ніколи такою не була. Але ти не хвилюйся. Підтримай мене.

— Обов'язково. Лише про тебе і думаю. Які наслідки у разі невдачі? Чим загрожує? Я переживаю. Може статися щось погане?

— Та ні, — заспокоїла вона. — Не гірше, ніж було до цього. Просто можу... скажімо так, не отримати дивідендів, на які розраховую. Облом, не більше. Але для мене це надважливо. Як ніколи. Розумієш?

— Розумію, — секунду він збирався з думками, а потім заговорив упевнено: — У тебе все вийде. Ти фартова по життю, але фартова не у звичному картярському розумінні. Просто вище провидіння має досвід стосунків із тобою і розуміє, що у випадку невдачі ти закусиш губу й почнеш наново, а потім ще раз і однаково досягнеш. То навіщо йому марно тратити часта зусилля на протидію? Гадаю, «там» на тебе давно махнули рукою. Тому роби, що належить, і усе вийде. Я вірю.

— Дякую, — всміхнулася вона. — Ти завжди знаєш, що сказати. Що б я без тебе робила? Ти вмієш.

— Зателефонуєш коли закінчиться?