Розділ «XVIII»

 ей день претендував на статус найважливішого, найвизначнішого у житті. Адже саме про життя і йшлося. Її життя. Останні сумніви щодо цього тепер зникли. А власні перспективи в будь-якій заморочці визначаються насамперед тим моментом, коли ситуація стає зрозумілою. Що робити — це вже інше питання, це легше. Головне — усвідомлювати, що відбувається навколо.

Озиратись увійшло у звичку. Щойно зачинялися дверцята її «Ніссана», очі самі прикипали до дзеркал заднього огляду. Маршрути почали пролягати через обхідні тихі вулички, де легше помітити — їде хтось за тобою чи ні. Схоже, ніхто не їздив, проте одного разу вона сама мало не врізалася в бус, який проїжджав головною дорогою.

Ірина так і не наважилася йти до камери схову, де лежав «нелегальний» комп'ютер. Купивши беушний ноут, вона присіла у кафе. Потрапити ще раз до мереж свого дітища — АТС промінвестбуду. Байдуже, чи вдасться залишитися непоміченою. Ця година визначила все.

Кришка ноутбука клацнула, апарат сховався в сумці. Оплачений рахунок, і «Кашкай» тихо та спокійно відрулив від брівки. Ситуація отримала шанс на вирішення. Реальний шанс.

Будівельна фірма «Корандо» була передостанньою ланкою системи відмивання грошей. Кошти, вилучені з бюджету країни, на нетривалий час мали осісти на її рахунках. Саме ця організація-фантом на паперах була призначена для вкладення їх у виробництво, якого насправді не існувало. Реально ж фінансовий потік одразу переправляли до наступної ланки — банківської системи, яка мала переділити «бабло» між учасниками оборудки і надійно законсервувати його. Процес мав тривати недовго. Чим коротший час переміщення грошей до кінцевого пункту, тим менша ймовірність, що хапнуть за дупу ті, хто дихає позаду. Кому поки що лише пахне наваром.

Ось що мав на меті «клубний стіл», до початку якого залишалося неповних три дні. Усе, що до цього, — було лише підготовчим етапом, аби мати тих дві години. Навряд чи Дробот належав до повноцінних учасників цієї складної системи. Радше, тільки надавав «приміщення». Адже, як не дивно, саме АТС, котру створила Ірина, — ота невеличка «коробочка», яку, добре напнувшись, можна навіть підняти власноруч, служила резервуаром, де відбувалися процеси розкрадання країни. Отже, директор регіонального відділення «Глобуса» Валентин Дробот, відомий у кримінальних колах як Циклоп, надавав площу для більш як масштабної оборудки, працюючи у сильних цього світу ще й сторожем. Щоправда, сторожував Дробот, як і притаманно нашій ментальності. Так, щоби себе не обділити.

Зайвий порт, що він створив, і канал служили для таємного стягання інформації. І якщо згадати, що розмови з його участю автоматично знищувалися, не викликало сумнівів — цей «сторож» вів подвійну гру, працюючи ще на когось. Процеси підготовки, що відбувались у начебто закритій системі, ставали надбанням третіх осіб. Воно й не дивно. Площа, з якої можна доступитися до корита, обмежена, стадо ж он яке... Знаючи, що, коли і як відбуватиметься в системі, «треті особи» отримували шанс у найвідповідальніший момент «попхати» Дроботових роботодавців, аби встигнути хлепнути самим. «Сторожеві» перепадало як від тих, так і від інших. А найімовірніше, Дробот настільки залежав від отих «третіх», що мусив іти на оцей божевільний ризик і грати в подвійну гру, жартуючи з більш аніж серйозними людьми.

Роблячи так, шеф, без перебільшення, ризикував життям. Підвести одних хазяїв задля вигоди інших, залишаючись при цьому «чистим»... Завдання не іграшкове, його невдале виконання рівноцінне загибелі.

Отут і починалися пояснення її власних бід. Сьогоднішні походеньки до мереж «Корандо» дали саме той результат, якого очікувала. Від часу її останнього візиту там з'явилися ще один таємний порт і ще один канал. Усе ставало на місця. Новий «потаємний хід» був призначений для неї. Точніше — для її вкраденого ноута.

Конференц-розмова відбуватиметься від дванадцятої до другої. За цей час безготівковий капітал необхідно зняти з державних рахунків і перевести на рахунки промінвестбуду «Корандо». А підготовка, що тривала більш аніж півроку, мала наміром зробити цю зупинку максимально короткою. Гроші відразу ж продовжать свій шлях банківськими мережами, щоб осісти, де скільки потрібно. Завдяки АТС усі учасники тіньової операції стануть свідкими цього і матимуть змогу для зауважень та внесення коректив. Ту ж саму інформацію водночас отримають оті «треті», на яких працює Дробот. Потрібної миті вони втрутяться і залишаться у виграші.

Звісно, Дроботові за таких розкладів не позаздриш. В нього запитають — чому? Як могло таке статися? Почнуться пошуки. Але тепер уже є окремий таємний канал, до якого винахідливий шеф ще перед початком конференц-розмови увімкне її ноутбук, зробивши таким чином Ірину пасивним слухачем «клубного столу». Враховуючи можливості цих людей, за короткий час встановлять не лише наявність «лівого» каналу, а й адресу, за якою ноут Ірини під'єднаний до інтернету. Найімовірніше, це знята порожня квартира. Туди приїдуть і знайдуть на столі працюючий комп'ютер не лише з її робочими атрибутами, навіть з відбитками пальців і жировими накладеннями на клавішах. АТС створювала вона, отже, і таємний порт з каналом — також її робота. І все це — за спиною боса...

Жахливий сценарій ще не дописано до кінця, проте фінал відомий заздалегідь, а те, яким способом із неї витягатимуть відповідь, на кого вона працює, не бажала підказувати навіть багата фантазія Ірини. Тому вона лише хвилину дозволила собі посидіти, обхопивши голову руками. Усередині жахливо млоїло, проте ця поза аж ніяк не означала відчаю. Для нього ще не час. «Чи ніде не наблудила у розрахунках???» Ось що намагалася востаннє з'ясувати затиснута у долоні голова. Зрештою руки відліпилися від скронь і взяли сумку з ноутом.

Уперед. Для відчаю ще справді не час.