Розділ «XV»

— А що ви хочете від мене? — нарешті витиснув збентежено шеф.

— Що хочу?! Валентине Вікторовичу, я хочу багато чого, враховуючи, що ноут зник із зачиненого робочого місця, де працюю тільки я, — накинулася на нього Ірина. — Проте реально розраховую хоча б на те, щоб ви занотували цей день як перший прецедент крадіжки на нашій фірмі. Пробачте, на вашій фірмі.

— Я обов'язково це зроблю, — опанувавши себе, відповів Дробот. — А поки у мене ще не дійшли до цього руки, ви подумайте, чи не завезли або не занесли його кудись. А можливо, десь забули, на якійсь з АТС, або що. Ви — дуже цінний працівник і вмієте робити багато справ одночасно. Проте за такого режиму діяльності людині властиво забувати, губити і таке інше. Подумайте, будь ласка, також.

— У такому режимі я працюю з дня заснування відділення фірми, — не приховуючи злості, просичала Ірина. — І якщо у вашій пам'яті є згадка про хоч один випадок, коли я щось забула або кудись заникала, то прошу також занотувати як прецедент.

— Усе колись трапляється вперше, — не погодився генеральний. — Втім, і це також у моїх силах. Занотую. Що ще?

— Ви знущаєтеся з мене, Валентине Вікторовичу? — не зрозуміла Ірина. — Я що, заслужила це? До мого зачиненого кабінету вдерлися, коли мене там не було, і вчинили крадіжку. Я з цим, звісно не згідна. Мені потрібне моє вкрадене приладдя. У подібних випадках викликають міліцію, і мені мало повернути моє — я хочу, щоб винні були покарані.

Зрештою, його таки пройняло.

— Пані Ірино, — змучено вимовив Дробот. — Я розумію ваше обурення. І погоджуюся, що це справді прецедент, хоча й досі сумніваюся, що у нас таке можливо. Але насамперед заспокойтесь, я вас прошу, і не говоріть дурниць. Ви хочете винести сміття з хати? Вас задовольнить, якщо історія нашої філії поповниться міліцейським протоколом, яких, упевнений, не мають інші відділки «Глобуса»? Хочете нас прославити через старе дрантя? Якщо питання старого ноута вважаєте настільки принциповим, я подарую вам новий. Це вас влаштує?

— А програмне забезпечення? — лютувала вона. — Валентине Вікторовичу, скажіть чесно, ви розумієте, що цінність пропажі у даному випадку не обумовлена вартістю старого «ящика»? Ви розумієте, що такий фахівець як я повинен мати під руками зручний інструмент? Ні, особливий, до якого звикла. Не хочу порівнювати це зі скрипкою для музиканта, але... Ви розумієте, що йдеться не про жорсткість натискання кнопок, а про його програмне забезпечення і набір робочих файлів?

— Звісно, я цього не розумію, — похитав головою Дробот. — Я лише недалекий керівник, а йдеться про складні фахові питання.

— Мене не влаштовує ситуація, коли хтось може вдиратися до мого кабінету і хазяйнувати у ньому, — крізь зуби витиснула Ірина.

— І з'ясувати ми можемо самі, — знизав плечима Дробот. — Скільки тих приміщень? Зараз усе обшукаю власноруч. Більшого менти однаково не зроблять. Хоч, якщо уявити, що ноут справді потягли, то ви ж розумієте, що тут його вже нема. Ну, головою подумайте! Лише повний ідіот міг би...

Ірина рвучко повернулась і вийшла. Усередині мліло так, що заважало зосередитися.

Дробот не став влаштовувати обшуку. Зібрав усіх і попросив оглянути приміщення — кожного своє, зауваживши, що у випадку, якщо справді хтось грішний — звільненням не закінчиться.

Важкі думки придавили не на жарт. Вона зачинилась у кабінеті й намагалася дати їм раду. А якщо комп справді вкрали як зручний інструмент? Якщо знайшовсь юда, котрий, припустімо, планував перехід до іншої фірми, претендуючи на підвищення до її посади, і хапнув, розраховуючи, що згодиться для роботи. Тоді це хтось із її заступників.

Ні, фігня повна. Потрібно пов'язувати лише з вилазкою у «Корандо». Копирсаючись без дозволу в АТС клієнта, вона не була максимально обережною. Хто ж знав, що там таке діється! Підозра впала на неї, а ноут поцупили, щоби...

Щоби що?

Але й тут не зв'язувалося докупи. Ніяк. Лише той, хто не сповна розуму, міг би на її місці робити подібні справи, використовуючи комп'ютер, про який відомо всім. Це ж те саме, що йти обчищати квартиру, без рукавичок відчиняючи двері. Апарат, що пропав, при потребі можна ідентифікувати не гірше, ніж відбитки пальців. Недарма, щойно поскандаливши з генеральним, Ірина притягнула на стіл один з комп'ютерів бухгалтерії й увімкнула в мережу. Зниклий комп, як і всі інші, мав IP- та МАС-адресу. Крім цього, тільки-но потрапивши до інтернету, її ноут ідентифікувавсь автоматично, застосовуючи відповідну програму. Це не мало на меті протидію крадіжці — зовсім інше, проте тепер згодилося сповна. Тож якщо комп украв повний дурень, то вона принаймні побачить.

Саме з цієї причини їй не слід було застосовувати ноутбук для чогось «лівого», протизаконного. Будь-хто мав би розуміти. Тоді для чого його красти? Курсуючи доріжкою від стіни до стіни перед власним столом, Ірина не розуміла, що заважає їй піти додому. Всі давно розійшлись, і далі тут можна висидіти лише головний біль. Хоча голова й так неабияк скиміла.

Вуха вловили якийсь шурхіт за дверима. Навіть не шурхіт — рух. Здалося? Миттєво зробивши три кроки, вона рвучко відчинила двері. Наталка, менеджер з відділу постачання, застигла в якійсь незрозумілій позі, взявшись рукою за шторку вікна.