Розділ без назви (31)

Відтак посипала кулешу шкварками і ми сіли снідати.

— Михасю, — назвав я її на ім’я. — Ви дуже щира.

— Про що ви?

— Можна розповідати стисліше.

— Хочу, щоб мене зрозуміли.

Поки ми розмовляли, сушениці закипіли, і Михася загасила примус. Банячок поставила на землю, щоб швидше холонув.

— Вив’яжемося з цієї справи, і треба буде сходити до Очкусів, — мовив я. — Цьоця Юстина хвалилася, що заріжуть пацє, кликала на гостину.

— Я недавно заходила до них, — сказала Михася. Вона й тут була щирою. — Після облави на трощу я ходила по багатьох людях. Не хотіла вірити, що Василько загинув.

Я сподівався відволікти Михасю на іншу гутірку, але вона й тут згадала Стодолю. Цікаво, що б вона сказала, якби дізналася про невдалий замах на нього? З одного боку, я не мав права їй цього розповідати, а з другого — може, Михася щось знала про Міська? Якщо Стодоля переконував її, що дов­кола повно провокаторів, то міг прохопитися і про Міська. Він не йшов мені з думки, я досі не вірив у його зраду.

Так само я часто згадував Сірка, якого полишив само­го. Якби в цій криївці знайшовся «Мазепа», я б залюбки його перечитував, щоб почуватися поруч із Сірком.

«Бідна, бідна Мотря».

До вечора ми з Михасею відпочивали. Я знайшов на полиці старі газети й, лежачи на прічах, шарудів ними, як їжак у сухому листі. Я вже думав, що Михася заснула, коли почув її голос:

— Гадаєте, вив’яжемося?

Я подивився на неї. Михася лежала із заплющеними очима і, здавалося, запитувала крізь сон.

— Мусимо, — сказав я.

Хоч надія була слабкою. Надія була хіба що на поблажливість Броза.

Але й від нього тут залежало мало. Усе вирішували неспростовні факти, які Михася сама наводила проти себе. Робила це безоглядно, з якимось незрозумілим мені задоволенням. Можливо, сподівалася, що відверті зізнання пом’якшать її провину, а може, навпаки, свідомо кидала виклик долі.

Ми повечеряли кулешею з узваром, і Михася попросила продовжити переслухання. Мені здавалося, що вона відчуває у тому більшу потребу, ніж хто. Для неї це було щось схоже на таїнство сповіді, хоч тут їй ніхто не збирався відпускати гріхи. Тут за них суворо карали.