Розділ без назви (16)

— Тому правда твоя, — сказав Місько, — без провідника Буревія, без СБ нам не обійтися.

Ми гомоніли, поки я не вичистив свій автомат до воронового блиску. Потім з’їли по ложці меду, за­пили холодною водою і, не роздягаючись, полягали спати.

Місько так рівно дихав, наче відразу заснув, але згодом озвався у темряві:

— Скажи мені правду…

Він трохи помовчав, вагаючись, і я думав, що Місько запитає мене про щось дуже важливе, думав, що його мучить якась недомовка або підозра. Але він спитав:

— Ти… ти цілувався із Зонькою?

Я теж витримав паузу, бо достоту не знав, чи це можна було назвати цілуванням.

— Ні, — була моя відповідь.

Під Міськом заскрипіли прічі, він перекинувся на другий бік, тяжко зітхнув.

— А хіба що? — спитав я.

— Нічого. Так…

Міськові, видно, стало ніяково за свою цікавість, бо він швидко змінив тему розмови:

— Треба вийти на зв’язок з Буревієм.

— Треба, — сказав я. — Займемося цим негайно.

Потім він заснув, а я ще лежав якийсь час із розплющеними очима і чув, як наді мною розростається коріння чортополоху.

— Шляк би його трафив! — вигукнув Місько крізь сон.

Не знаю, хто йому снився і кого він кляв. Адже Місько тоді й гадки не мав, що агент незабаром прийде до нього сам.