Розділ «15»

— Гаразд, — погодився полковник. — Тоді розкажіть про вашу інститутську друкарку.

— Барвіночок Ніна? — У голосі Павленка забриніла стримана ніжність.

— Про неї ви забули. А Барвінок частіше від інших відвідувала Журавля, — з докором промовив Коваль.

— Друкарка не найвищого класу, — відповів Павленко після ніякової паузи. — Але справляється. Та й жаліємо ми її усі. Якась вона дуже тиха, беззахисна. Життя у неї, наскільки відомо, нелегке. Батько п’яниця, у сімнадцять чи вісімнадцять років випхав її заміж за свого товариша по чарці. Ніночка росла дівчиною лагідною, покірною, заперечити не змогла. Не віриться, що у наші часи такі унікуми бувають… Вона й зараз не змінилася, в інституті сидить за машинкою така собі тиха, сумирна, наче й немає її. Покладуть їй що-небудь передрукувати — тільки мовчки кивне. А сама — красуня, струнка, як берізка. Посміхнеться — місячне сяйво проллється… Знаходилися, звичайно, залицяльники, намагалися втягти у розмову, а вона у відповідь опустить голову провинне, мовляв, даруйте, що на ваше упадання не відповідаю, і знову стукає.

Хлоп’я у неї років п’яти. Можливо, тому й терпить свого чоловіка. Інша давно б плюнула та й пішла з дитиною. Адже який приклад для малюка, що з нього виросте! А вона не сміє, не наважується. Та й батька жаліє — той з горя п’є, матір її дуже любив, як поховав, так і запив… Ніна, втім, ні з ким своєю бідою не ділилася, хіба що тільки з Антоном… Я схиляюсь перед її покірністю і терпеливістю, з якою вона несе свій хрест. Еге ж, саме хрест! — забувшись, вигукнув Павленко… — Я не можу пояснити цей феномен, це справді янгольське терпіння… Я назвав би її прямо по-церковному — страстотерпиця. Не по-сучасному, але правда. Розгадати цей феномен я не в змозі. Чому вона не порвала з усім цим, не втекла куди завгодно, на край світу, на місяць?! А от Журавель її привабив. Так би мовити, підніс її до рівня. А жінок у нього, як вам уже відомо, навалом було, і поводився він з ними безсовісно. Зрозумійте мене правильно. Навіть мені, сторонній людині, іншим разом було прикро за них. Дурепи якісь — він на них плюс, даруйте на слові, а вони все одно липнуть. Інший, може б, життя віддав за якусь таку красуню, а він погуляє раз-другий і: ось тобі біг, а ось — поріг… Прикро… Кому все само у руки пливе, той ніколи не оцінить…

У голосі Вячеслава Адамовича забриніли гіркі нотки.

Полковник усе більше переконувався, що не помиляється у своїй підозрі: Павленко жагуче заздрив сусідові.

— Утім, — додав той, — як казали стародавні римляни, а ми повторюємо: де мортуіс аут бене, аут нігіль — про мертвих говорити тільки хороше або нічого… Зрозумійте мене правильно. Адже є іще один давній вираз: верітас магіс амікіті — істина вища за дружбу… Чи не так? Особливо у справах правосуддя.

Коваль згідливо кивнув, тим часом міркуючи про панегірики друкарці і несподіваний спалах емоцій у Павленка.

— Так от, — наче ще дужче запалившись цим кивком полковника, говорив далі Вячеслав Адамович, — це, видно, його й згубило.

— Що саме? — удав, що не розуміє Коваль. — В якому розумінні «згубило»?

— Гадаю, він загинув від перенасичення насолодами, від зайвини грошей, легкого життя. Зрештою допився до білої гарячки… Та чи його вина в цьому? Може, така була його планида? А доля людини визначається не ним, а протистоянням Землі і Місяця…

— І… — продовжив замість Павленка Коваль, — сп’яну заснув, не закривши газ.

Вячеслав Адамович не заперечував проти такого закінчення фрази.

— Але до чого тут планети? — спитав полковник.

— А Ніночку мені від душі шкода, — раптом сказав Павленко, не відповідаючи на запитання Коваля. — Яким щасливим могла вона зробити іншого чоловіка, справжнього!..

— Не Журавля?

— Ні, чому ж, — відразу заперечив Павленко, — будь-якого чоловіка. Можливо, й Журавля. Якби він інакше з нею поводився. Бо ангельська душа і тут терпіла, мовчки зносила усі примхи Антона і покірно сподівалася, що той зрештою зглянеться і забере до себе.

— І ця, як називаєте, «ангельська душа», — дорікнув полковник, — тим часом потай тікала з дому, бігала до вашого приятеля! Що ж у цьому від «ангела»?

Павленко на секунду замислився.