Розділ «1»

…І жодної версії!

Труп уже повезли в морг. Слідчий Співак, судмедексперт та експерт-криміналіст теж залишили цей дім по бульвару Давидова. А полковник Коваль усе не йшов із квартири загиблого. Чогось не вистачало йому, щоб повністю поринути в розв’язання задачі, яка постала перед ним. Не вистачало потрібних даних, точки відліку, якогось поштовху, щоб напружено запрацював його мозок.

Запитання поки що було дуже загальним: що ж сталося у цій квартирі? Нещасний випадок, самогубство чи злочин?

На широкій, низенькій тахті крейдою був накреслений контур тіла померлого. Тут лежав молодий чоловік, що задихнувся вночі від газу. Білявий, з гарним, мов намальованим, обличчям, риси якого не змогла спотворити навіть смерть, — здавалося, просто заснув і ось-ось прокинеться і спитає: «А що ви, громадяни, тут робите?» Тільки глибокі тіні, які запали під очима, поблідла шкіра на обличчі та ніс, який уже загострився, свідчили, що це — на жаль! — не сон.

Чим же викликана ця трагедія?

Де справжня причина смерті цього красеня?

Майже порожня пляшка коньяку, розкидані по столу цукерки, пиріжки з «Кулінарії», один з яких був надкушений, тарілки з нарізаною підсохлою ковбасою, сальні вічка якої уже засльозилися, з кружечками лимона, чарки та дві чисті чашечки з кавового сервізу, що стояли біля тарілок, давали простір будь-яким припущенням.

Дмитрові Івановичу схотілося іще якийсь час побути на місці події, щоб заглибитися в атмосферу, яка оточувала загиблого. Опустившись у крісло, полковник пильно оглядав кімнату, де, як звичайно після обшуку, навіть поверхового, панувало безладдя: висунуті шухляди серванта, складені на підвіконні та двох стільцях папери господаря.

Однокімнатна квартира була умебльована багато, навіть з претензією на певний стиль: обабіч широкого вікна і скляних балконних дверей висіли важкі портьєри, дві картини в бронзованих рамах, що зображали якихось химер, явно були оригіналами, біля тахти, так само, як і сервант, з чеського гарнітура, стояв модний торшер-бар. І м’яке килимове покриття підлоги, і штори на вікнах — усе було витримане в темних, приглушених тонах. Над округлим низьким столиком, біля якого опустився у крісло-вертушку Коваль, на регульованому шнурку звисав кулястий абажур. Одна стінка була закрита лакованими стелажами, повними книжок. І здавалося, тільки біла гіпсова ніжка в такому ж біло-ніжному черевичку, поставлена на високу дерев’яну різьблену підставку у кутку кімнати та наклеєне у простінку між вікнами велике метрове фото голого дівчатка були несподіваними тут і порушували строгий стиль оздоблення.

Коваль підвівся з крісла і, нечутно ступаючи по килимовому покриттю, підійшов до вікон, шибки яких мороз розмалював візерунками.

Незважаючи на те, що вікно тривалий час було відчинене, важкий кислуватий дух — суміш запаху спиртного, газу та іще чогось дуже в’їдливого — й досі не вивітрився.

Полковник знову відчинив його. Тепер з висоти дев’ятого поверху йому побачилися однакові, як близнята, прямокутники будинків, які були зведені у шістдесятих — сімдесятих роках, коли активно забудовувався цей почасти намитий дніпровським піском мікрорайон, що мав офіційну назву «Русанівка», а серед людей — «Венеція», бо являв собою острів, оточений каналом і рукавом Дніпра. З вікон було видно гострі верхівки замерзлих тополь, що виладналися уздовж широкого, завдовжки мало не з кілометр, що круто повертав вдалині до Березняків, бульвару Давидова, зараз вкритого притоптаним снігом. Ходили чутки, що й бульвар за проектом мав бути каналом, і тоді б на Русанівці головним транспортом, як і в справжній Венеції, стали б гондоли з гондольєрами. Але це коштувало б дуже дорого, міський бюджет не зміг собі таке дозволити, і по бульвару, так само, як і вулицею, уздовж протоки стали ходити по колу звичайні крутобокі світло-коричневі «Ікаруси». І тільки прогулянкові розмальовані човнові причали, які щоліта пришвартовувалися на протоці з обох боків Русанівки, живили голубу назву «Венеція», що так припала до душі мешканцям мікрорайону та екскурсоводам.

Деякий час Дмитро Іванович стежив за поодинокими людськими постатями, що снували внизу, на вулиці, поглядав на невеличку групку людей біля під’їзду, очевидно, пожильців, що обмірковували подію, яка сталася у їхньому домі. Потім з-за повороту раптом з’явився підйомний кран. Похитуючи стрілою, мов хоботом, зупиняючись, схожий на слона, він повільно рухався бульваром.

«Русанівку суціль забудовано, — подумалось Ковалю, — куди ж він суне?»

Проте це тільки здавалося, що будувати тут не було де. Між будинками ще залишилось багато вільної площі, багато простору і повітря. Гуляла земля і в самому центрі Русанівки. З часом, коли місто перестане розширюватися, тут, у просторих подвір’ях-садках, звичайно, поставлять іще будинки, і Русанівка втратить свою принадність. Можливо, цей одинокий кран, як самітний слон, що відбився від гурту, зараз шукає собі притулку, майданчик, в’їхавши на який, він високо підніме хобот і трубним гласом проголосить еру мегаполісів.

Думки ці були випадковими, Коваль іще не повністю, як він любив говорити, «занурився у справу». Іще деякий час він продовжував існувати поза цією подією, мовби паралельно до неї. Щоденні клопоти іще не покинули його. Думки поки що, коли це можна уявити собі, були схожі на листковий пиріг, де чергувалися проблеми розшуку, дізнання, установлення причин смерті господаря цієї невеличкої квартири, деталі, вихоплені з усієї суми нових вражень, і побутові турботи, які іще не покинули його: про дочку Наталку, якій треба десь дістати зимові чобітки, про те, що Ружена знову надумала поїхати навесні в експедицію, «в поле», як вона висловлювалася, що треба не забути поздоровити молодшого колегу Віктора Струця з присвоєнням чергового звання старшого лейтенанта і багато чого іншого.

Звідкілясь у кімнату продиралися звуки шлягерів, і над головою хтось гупав, танцюючи. Це здавалося безглуздим і теж заважало зосередитися на думках про смерть і злочин.

Проте він уже давно звик до того, що головна частина його життя — службова — повна несподіванок, навчився підлаштовуватися до них, звик і до того, що справи напливали одна за одною, як морські хвилі на берег: не встигала відхлинути одна, як її накривала наступна, коли він іще борсався у попередній. Йдучи вранці до міністерства, він ніколи не знав, що його там чекає, які події сталися протягом ночі. В особливо складних випадках, коли раптом виникала необхідність, його викликали негайно, навіть підіймали з ліжка. Із звичайними, так би мовити, рядовими пригодами оперативно-слідчі групи райвідділів цілком справлялися без нього. І сьогоднішня подія, хоч про неї нелегко було відразу скласти певну думку, стала відома йому, консультанту Управління карного розшуку, коли група працівників на чолі із слідчим Співаком уже побувала на Русанівці.

Думки полковника поступово повернулися до трагічної події, і він знову почав вивчати квартиру загиблого.

У нього ще не визначилася система огляду, він ще не знав, на що звернути увагу, де ховається ниточка, яка йому потрібна… Та й чи потрібна взагалі?!.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «…І жодної версії! » автора Кашин В.Л. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „1“ на сторінці 1. Приємного читання.

Запит на курсову/дипломну

Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
Введіть тут тему своєї роботи