Розділ «15»

— А нововведення, яке запропонував Журавель, ви знаєте?

Павленко затримався з відповіддю. Коваль помітив, як почастішав його подих.

— Так, знаю, — нарешті відповів науковець. — І більше того…

— Що означає «більше того»?

— Свого часу міркував про те ж саме…

— А що означає «свого часу»? Це, може, була ваша ідея — хаотичний рух абразивів при шліфуванні?

Павленко зам’явся, опустив погляд.

— Яке це має тепер значення, — випроставшись, махнув він рукою. — Зрозумійте мене правильно… Я вважаю, то справа минула…

— В якому розумінні «тепер»? І «справа минула»?

— Та у тому ж розумінні, у тому ж… — раптом роздратовано відповів Вячеслав Адамович і кинув на Коваля сердитий погляд. — Чи то я перший придумав, чи Антон, яка різниця, коли його на світі вже нема… Просто так збіглося… Збіг обставин… А тепер що ж? Антон встиг заявити про винахід, значить, усе інше, даруйте, будь ласка, — мотлох і автоматично відпадає… Зрозумійте мене правильно, я ні на що не претендую… На тлі цієї біди усе інше — дрібне, суєта. Соромно й говорити, хто зробив більше, а хто — менше. Дріб’язкове рахуватися…

Відповідаючи Ковалю, Павленко совався у кріслі, ховав погляд. Здавалося, він соромився самого себе, свого голосу, своїх слів, намагався зробишся меншим, непомітним, втиснутися у своє крісло.

— Ну, гаразд, — промовив полковник.

Він вирішив поїш що не розпитувати про останній вечір у Журавля, а ходити кругом та навколо цієї події. У такий спосіб викликати подив і збентеження у Павленка, який, звичайно, чекає від нього найголовніших запитань, і простежити за реакцією допитуваного на таку дивну поведінку полковника.

Дмитро Іванович вважав, що у розшуку, яке він зараз проводить, найважливішим є психологічний момент. Вважав за необхідне провести науковий тест, розігравши з двома іншими молодими вченими ситуацію, в якій обоє претендують на один і той самий винахід. Але він не був певен, чи пощастить досягти цілковитої відвертості учасників експерименту і, головне, чи згодиться Співак. Тому йому залишалося самому знаходити психологічні докази поведінки людей, які були зв’язані з трагічними подіями у квартирі Журавля.

— Розкажіть, Вячеславе Адамовичу, про загиблого. Ви були не тільки співробітниками, але, як відомо, дружили.

Павленко кивнув.

— Усе, що ви про нього знаєте, — уточнив полковник.

Він вийшов з-за столу, залишивши на ньому папір для протоколу і ручку, і сів поруч допитуваного за маленький довгастий столик, приставлений торцем до великого.

Вячеслав Адамович провів долонею по чолу, немов допомагаючи своїй пам’яті, і тихо промовив:

— Це була хороша людина. Еге ж, хороша.