Розділ «15»

— Наприклад.

— Ну, найчастіше забігала кравчиня з дивним ім’ям Келя, Антон її Клеєю називав.

Коваль удав, що вперше чує це ім’я. Він зрозумів: Павленко іще не знає, що Христофорова загинула.

— Що ви можете про неї сказати?

— Нічого особливого. Якась авантюристка. Мотається з міста до міста. Нібито майстерна кравчиня, теж талант, нарозхват, шиє тільки жінкам великого начальства. Ось так виходить, — навіть спробував посміхнутися Павленко, та посмішка у нього не вийшла — якась гримаса, — Антін — черевички, вона — костюмчик. От одягли і взули…

— Значить, на діловому грунті дружба?

— Можливо, але, крім того, і ночувати у нього часом залишалася.

— А ще хто?

— Якусь акторку зустрічав. То на сходах, то у квартирі. Прізвище не пам’ятаю і у кіно не бачив. Антін їй восени черевички шив, сказав, що акторка. Науковий співробітник з НДІ фізіології приходила, а от імені теж не пригадую. Іще вчителька якась забігала.

— Ви Журавля часто відвідували?

— Таж сусіди. То мені щось знадобиться, то сам подзвонить: зайди! Бувало, звичайно, і чаркували. Мені за це від Варвари здорово попадало…

— А приятельок його так і не запам’ятали, — дорікнув полковник.

— Не вистежував я його. Мені було однаково, хто в нього ночує. Я — людина одружена, а його справа парубоцька… Хіба що випадком заскочу… Анкет Антону, певно, вони не складали, а мені — тим більше. Зрозумійте мене правильно. Якщо й забіжу, то посиджу трохи, послухаю, іноді у кінг перекинемось — та й до своїх справ…

Коваль відчував, що Павленко хитрує.

— Чому «трохи»? Дружина ваша, Варвара Олексіївна, розповідала, що ви частенько у сусіди засиджувалися допізна.

Вячеслав Адамович помовчав, наморщивши лоба.

— Так-так. Ще якась жінка заходила, — нарешті згадав він, здається, перукар, Наталкою звуть…

Коваль уже знав майже всіх, хто відвідував Журавля. З багатьма розмовляв. Старший лейтенант Струць за його дорученням теж знайомився з тими, чиї прізвища або телефони були у записній книжці загиблого. Зараз Дмитро Іванович сподівався одержати від Павленка додаткову інформацію, але той не виправдав його надії.

— А якийсь Григорій його не відвідував? На прізвисько «Пан Потоцький»?

— Оце вже не скажу, — здивувався запитанню Павленко. — Такого не знаю. І не чув навіть.