Розділ «15»

— Але ж ніде не записано, що ідея належала вам?

— Чому? Записано. Якось ми повернулися до цієї ідеї і збиралися разом розробити її, навіть заявку спільну написали. Це вже була не просто гола ідея, а оформлена. Але потім я, кажу, закрутився, та й він захопився іншим, а я розумів, що без нього не проб’юсь… А він тим часом, як виявилося, узявся до справи серйозно, але вирішив діяти уже без мене.

— У вас є ця спільна заявка? Ви кудись її подавали?

— Тепер бачу, що — нікуди. Хоч Антон збирався і узяв перший примірник. Але копія у мене є.

— Ви будете претендувати на те, щоб довести справу до кінця?

Павленко замислився і потер голову долонею.

— Навіть не знаю. Тепер я не претендую. Зрозумійте мене правильно. Будемо докінчувати усією лабораторією. Я іще точно не знаю, як далеко зумів Антон як автор просунутися у Державному комітеті винаходів, ще потрібно макетний примірник зробити, потім знайти виробництво.

— Про що ви розмовляли того вечора із Журавлем?

— Про все і ні про що.

— Хто, крім вас, був тоді у квартирі?

— Ну, Ніна…

— Яку роботу вона принесла?..

Вячеслав Адамович зам’явся.

— Про цей новий метод шліфовки?

— Так.

— Ви тільки тоді вперше познайомилися з роботою Журавля? Того вечора?

— Частково. Ніна ще не все передрукувала.

— Отже, розмова у вас була не тільки «про все і ні про що», а і про цей винахід?

— Торкалися.

— І ви дуже розгнівалися на Антона Івановича, що усунув вас від цієї справи? Висловлювали йому свої претензії?