Розділ «15»

— А ви?

— Я — теж. Ні, поговорили, дивуючись, що все так просто, і зайнялися плановою темою.

— І більше не поверталися до цього?

— Ні. Я ж кажу, у нас були інші проблеми.

— Значить, і вас своє відкриття не захопило?

— У той час — ні. Бачачи, що Антон не запалився, я теж охолов. Зрозумійте мене правильно. Коли думки зайняті одним, усе інше відсовуєш у далекий куточок пам’яті. Поки не звільнишся.

— Коли це було?

— Давно. Ще навесні. Я закрутився. Навіть було забув про шліфовку.

— Не надали значення своїй знахідці?

— Можливо. Ідей багато. Та все не ухопиш.

— А Журавель ухопив.

— Головне, що мовчки, нишком, потай розробляв. Зрозумійте мене правильно. Міг би й сказати, порадитись… Я що, я нічого… Працюй… Тільки по-чесному…

— Ви образилися на нього, коли довідалися, що він сам розробляє.

— Було. — Павленко немов забув, що не збирався бути відвертим на допиті.

Коваль вже увімкнув магнітофон і почав ставити питання швидко, вимагаючи такої ж швидкої відповіді.

— Заявку Журавель подав тільки від свого імені?

— Так.

— Значить, тепер ви до винаходу не маєте прямого відношення?

Павленко злегка звів брови:

— Як сказати… Ви, певно, вважаєте, що геній, тобто Антон, запозичив дещицю у посередності і потім самостійно зробив відкриття? А я за це озлився на нього?