В інституті були приголомшені повідомленням про смерть молодшого наукового співробітника Журавля. Не дуже суворий регламент дозволяв науковцям не відсиджувати в кабінетах. Здебільшого вони працювали на виробництві, впроваджуючи свої винаходи, особливо останнім часом, коли від інституту зажадали практичних результатів досліджень. Існував іще так званий «бібліотечний день», коли співробітник раз на тиждень міг зовсім не приходити до інституту. Малося на увазі, що у цей день він вивчає в академічній бібліотеці необхідну по темі літературу, надати яку у повному обсязі невелика інститутська книгозбірня не може.
Тому ніхто не поцікавився молодшим науковим співробітником Журавлем, який два дні не з’являвся в інституті. Тим більше що взагалі Антон Іванович був недисциплінований, за що навіть при такому порівняно вільному режимі встиг одержати від директора дві догани.
Піднявшись на третій поверх великого розкриленого будинку, в якому співіснувало кілька інститутів, Коваль потрапив у царство тиші та безлюддя. У довжелезному коридорі, в який виходила невидна до краю анфілада дверей, двоє науковців, допалюючи сигарети біля одного з вікон, вели тиху, неквапну розмову.
Полковник попрямував до них, але по дорозі на перших дверях помітив табличку з написом «Приймальня» і, відчинивши їх, опинився у невеликій кімнаті, в якій за столом з друкарською машинкою сиділа підмальована молода жінка. Це не була Ніна Барвінок, яка, як пізніше з’ясував Коваль, працювала в окремій кімнатці — «Машбюро».
— Іван Андрійович у себе? — спитав Коваль, який заздалегідь поцікавився ім’ям та по батькові директора і домовився про зустріч.
— Так.
— Повідомте, будь ласка: полковник Коваль.
Секретарка спитала ім’я та по батькові відвідувача, записала на квадратний клаптик паперу і упурхнула з ним до кабінету директора. За хвилину повернулася і широко відчинила двері:
— Заходьте!
Маленький, щуплий чоловічок за величезним письмовим столом якось не пов’язувався з уявленням Коваля про відомого академіка. Почувши про раптову смерть співробітника, він довго не міг опам’ятатися і витрішкувався на полковника так, немов той повідомив про щось вкрай незугарне і неможливе, у всякому разі у довіреному йому інституті.
Але після звичайних «ахів» та «охів» він визнав цей факт і в загальних словах дав високу оцінку передчасно загиблому Антону Журавлю, сказав, що цього молодого чоловіка чекала блискуча наукова кар’єра.
На цьому розмова обірвалася. Більше нічого про Журавля він не міг сказати, бо стикався з ним рідко. Але оскільки його вразив сам факт несподіваної смерті молодого співробітника, він, характеризуючи його, намагався знайти найтепліші слова. Довідавшись, що у Журавля нікого з близьких у Києві немає, а єдина рідна людина, мати-інвалід, приїздить завтра з віддаленого волинського села, пообіцяв поховати його за рахунок інституту.
Тому що у відповідь на запитання полковника про Павленка та інших співробітників, які близько знали загиблого, директор нічого конкретного сказати не міг, він попросив секретарку з’ясувати, де завідуючий лабораторією, в якій працював Журавель, і запросити його.
Вайлуватий, плечистий чоловік, уже трохи брезклий, з рудою бородою, який через кілька хвилин з’явився у кабінеті, був керівником саме тієї лабораторії, яка цікавила Коваля.
— Василь Ферапонтович Дейнека, — сказав директор. — Знайомтесь. Полковник міліції Коваль… У нас трагічна подія, Василю Ферапонтовичу, — сумно додав директор. — Загинув Журавель. Таке нещастя! — Директор зробив гідну паузу і, зітхнувши, додав: Полковник поговорить з вами. Розкажіть все, що стосується наукової роботи померлого… І взагалі, все, що буде цікавити товариша Коваля.
І, полегшено зітхнувши, директор передав відвідувача своєму підлеглому.
Правда, коли Іван Андрійович, прощаючись, підвівся і вийшов з-за столу, Коваль помітив в його очах здивування, що раптом спалахнуло: а навіщо, власне кажучи, приходив до інституту цей немолодий полковник? Невже тільки для того, щоб повідомити про смерть співробітника? Адже уся розмова, якщо розкласти на елементи, складалася із загальних фраз, з короткої інформації міліції про трагедію і такої ж загальної і короткої характеристики Журавля, характеристики, яку легко одержати у кадровика. Чи не зачіпає ця тяжка історія з Журавлем якимсь боком інститут?
Здивування в очах ученого залишалося ще кілька секунд після того, як за Дмитром Івановичем та завідуючим лабораторією зачинилися двері кабінету. Іван Андрійович пересмикнув плечима і, опускаючись назад у своє крісло, пожував губами, немов розмовляв сам з собою. Втім, яке відношення, подумалося йому далі, має інститут до нещасного випадку із співробітником? Ця сумна подія сталася не в стінах інституту, не в лабораторії під час якогось експерименту, а вдома, і, як визнав полковник, Журавель був п’яний. Дорікати їм можуть хіба тільки за те, що з покійним недостатньо проводили виховну роботу. Але, зрештою, науково-дослідний інститут не дитячий садок і не школа для неповноцінних дітей.
Ці міркування заспокоїли директора, і він з чистим серцем, з якого, звичайно, не зникло природне людське співчуття з приводу загибелі молодої людини, заглибився у папери, від яких його відірвав візит Коваля.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «…І жодної версії! » автора Кашин В.Л. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „6“ на сторінці 1. Приємного читання.