Розділ «9»

Уранці в квартирі Килини Сергіївни пролунав телефонний дзвоник.

Господиня одірвалася від сходу, на якому креслила силуети суконь та блузочок, готуючись до наступного весняного сезону, моделюючи фасони, котрі мали б сподобатися її вибагливим клієнткам.

Знявши трубку апарата, що стояв на різьбленій дерев’яній підставці, виконаній у вигляді розгорненої квітки, вона почула густий чоловічий голос.

Голос відразу упізнала Дзвонив її одеський приятель Григорій, якого друзі називали «паном», — можливо тому, що прізвище у нього було таке саме, як у горезвісного колись на Україні польського магната Потоцького, але, мабуть, більше тому, що Григорій, незважаючи на свого молодість і незначну посаду в якомусь управлінні, був людиною грошовитою, самовпевненою і брав на себе роль лідера у будь-яких справах.

Постійно він жив у Одесі, але столицю навідував часто. А знайомство їхнє відбулося, коли Килина Сергіївна жила ще у сонячному приморському місті разом з чоловіком та донькою. Григорій деякий час залицявся до молодої кравчині, навіть став полюбовником, але забрати її у чоловіка не наважився — дуже вже незалежною жінкою була Килина — і, бачачи, як легко справляється вона з своїм чоловіком, побоявся посісти його місце. Це Килину Сергіївну не образило, і вони залишилися добрими друзями. Пізніше дружба їхня зміцніла на діловому грунті. Григорій був всемогутній: міг дістати все — від гарної тканини і дефіцитної фурнітури до цементу і труб, котрі Христофоровій не були потрібні, але свідчили про всесильність її друга.

Згодом Килина Сергіївна розлучилася з чоловіком і, розмінявши квартиру за допомогою міжміського обміну, одержала велику кімнату в центрі Києва. Колишній чоловік її переїхав до Кишинева, а донька Віта залишилася з бабунею в її приватному будиночку неподалік відомого одеського Привозу.

Потоцький неголосно промовив у трубку:

— Мені треба побачитись. Прогуляйся зараз до поштамту.

На свій подив, Килина Сергіївна вперше відчула в його завжди упевненому голосі тривожні нотки.

Вона сполохалася: щось трапилось з донькою? І буквально закричала у трубку:

— Що сталося? З Вітою що-небудь?

— Із твоєю Вітою усе ол райт! Переказувала вітання.

У Килини Сергіївни відлягло від серця.

— То в чому справа? — заспокоюючись, спитала жінка. — Нащо мені йти до поштамту? Заходь сам.

— Ні, до тебе не зможу. Немає часу.

— Тільки приїхав і вже їдеш? Але час іще є, адже поїзд увечері.

— Я машиною. Але не в цьому річ, Келечко. Так треба. Необхідно!

Христофорова ще не оговталася після трагедії з Журавлем і була пригнічена, проте примушувала себе працювати, бо це допомагало розважитися. Та й час підганяв: промайне місяць-другий, почнеться весняний сезон — і найбагатші її замовниці зажадають нові плаття модних фасонів.

— Зрозумій, я працюю! Обмаль часу.