Розділ «ШЛЯХЕТНЕ ГНIЗДО»

– Почекайте, товаришко.

Ще усмiхнулась:

– Ну, що ви… то я так… жартую…

З вiкна бачили гори й сивi верхiв’я Ельбрусу. Верхiв’я знову бiгли в тумани.

Десь спiвали червоноармiйцi кавказьких пiсень i радянських пiсень. Думалось, що й пiснi теж зникають у Закаспiї, бо й пiснi були солонi й забутi, мов мiльйони лiт.

Пiснi були веселi й сумнi – радянськi.

Сосна, що привiз їй Зиммель, лежала на книгах, а одну вiтку Марiя держала в руцi.

Зиммель говорив про своїх козакiв, що їх знайдено бiля Шкурiвської станцiї в колодязi.

Гофман суворо вiдрубав:

– Ви б мовчали краще.

Знизав плечима Зиммель:

– Я думаю, що я можу розпоряджатися своїми людьми?

Вмiшалася Марiя й лукаво наводила балачку на питання про норми комунiстичної етики.

Зиммель розiйшовся й уперто доводив:

1) не можна зрiвняти матерiальне становище всiх комунiстiв;

2) норми полової моралi й Коллонтай не найти;

3) поняття про мораль дуже «односительне».

Нарештi вiн сказав:

– Кожний комунiст мусить бути купцем. Це слова Ленiна. А скажiть, будь ласка, яка в купця мораль? Не одуриш – не продаси, от його мораль i етика. Дурнем буде той комунiст, що має, припустiм, грошi й не дає їх на проценти.

Марiя: