Проте, може, то Кавказ, може, гiрськi аули, а може, солонi вiтри.
…Боляче вдарило: «жаба»!
Але Марiя раптом згадала – полковий лiкар казав, що Вадим доживає останнi днi. Вона подивилась на Вадимове обличчя. Жарина лягла бiля серця – запекло.
…Кашель сухий, як степовий пожар. Це Вадим. I сказав ласкаво:
– Сiдай-но, ближче, моя неспокiйна Марiє.
Здригнула.
– Твоя?
– А чому ж не моя? Моя товаришка… так: я буду говорити тихо, щоб не почули. Це моя найбiльша тайна… от…
(…Буває, в синю нiч зарипить далеко журавель – витягають воду. Зарипiв.)
– …Я теж романтик. Але романтика така: я закоханий у комуну. Про це не можна казати нiкому, як про перше кохання. Тiльки тобi. Це ж роки, мiльйони рокiв! Це незабутня вiчнiсть. Так, Марiє, все треба, як є. I всефедеративне мiщанство, i трагедiї в душах окремих одиниць, i бюрократизм. Нарештi потрiбно зупинитися… Так. Але подумай: стоїть непоетизований пролетарiат, що гiгантським бичем пiдiгнав iсторiю, а поруч нього стоїмо ми з своєю нудьгою, з своїм незадоволенням. Хiба це природно?
Знову бiля серця запекло:
– Ти теж менi нагадуєш жабу з геологiчного руху.
Вадим:
– Не хвилюйся, Марiє…
Марiя грубо й чiтко:
– Те, чого я хочу, зветься: рух уперед, а не назад. Це не романтика.
…Марiя – крапка. Збiглась у грудку, й не видно. А зiницi й бiлки зеленiють. Сама говорила: песик революцiї – тяв, тяв! Але не приблудились: знала Фiгнер i ще багато.
Вугiль розтанув. Дивилась крадькома на туберкульозного Вадима й думала з тоскою й про кохання: вона хотiла кохати. Знала – i Вадим хоче кохати.
Вадим догоряв. Лiкар казав: на курорт пiзно.
Ще глухо входили в стiну цвяхи.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Сині етюди » автора Хвильовий Микола на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ШЛЯХЕТНЕ ГНIЗДО“ на сторінці 7. Приємного читання.