Розділ «ШЛЯХЕТНЕ ГНIЗДО»

– Вiдци?

– Що ж вiдци? Мабуть, прийдеться плюнути на мораль.

Гофман почервонiв:

– Е… ви заїхали дуже далеко. Так можна й того… з партiї.

I раптом закричав на Зиммелля:

– Геть вiдци… мальчишка!..

Зиммель зблiд i вiдступив на два кроки.

– Чого це ви… Бог з вами! Хiба не моя думка? Я в центрi чув. Це вiдповiдальний робiтник висловився. На партзiбраннi.

Гофман одразу ж одiйшов:

– Ну, от… вiдповiдальна балда сказала, а ви повторюєте. Мабуть, бувший комiвояжер говорив, комерсантик.

I сiв на лiжко.

Марiя усмiхалась.

Зиммель свиснув демонстративно.

– Робоча опозицiя.

Ще раз звякнув шпорами й вийшов.

Марiя дивилась у вiкно й думала про всефедеративне мiщанство, про Вадима i м’яла в руках вiтку сосни. Вона думала, що мiщанство йде, проходить, коли засiрiло, але ще не зiйшов схiдний огонь. Було надто боляче, бо за спиною стояли каларнi, але яснi днi, коли з кожного нерва било джерело непохитної завзятости й певности в казковiсть майбутнiх годин.

У вестибюлi чiтко й агiтацiйне кричав хтось:

– Ми не раби!

А другий голос дзвiнко одкликався:

– Рабами не будемо!