Розділ «ШЛЯХЕТНЕ ГНIЗДО»

Гiрськi трави й сосну привезли на гiрлянди, для свята сьомого листопада. Через три днi в забутiй станицi Передкавказзя згадають буйний день. Червоноармiйцi заквiтчають, причепурять штаб, де буде мiтинг-концерт, де жив колись генерал-отаман з шляхетною сiм’єю.

…На заходi було море. Звичайно, його сюди не чути, але воно почувалось. Почували це Марiя й Вадим. Море завжди нагадує мiльйони рокiв.

Так, це було на Кавказi, на Пiвнiчнiм, недалеко узгiр’їв.

А вдень бачили сивi верхiв’я Ельбрусу. Iнодi верхiв’я бiгли в тумани.

Огнище вмирало. Мовчали.

Заговорив Вадим, прокидаючись, тихо:

– Так, Марiє, i я люблю твою любов. Але я дивлюсь на нашу сучаснiсть з ХХV вiку, коли наша сучаснiсть сива. Тому-то я в неї й надто закоханий. Ти он не чуєш, а я чую, як по нашiй республiцi ходить комуна. Урочисто переходить вона з оселi в оселю, i тiльки слiпi цього не бачать. А нащадки запишуть, я вiрю. I що нашi трагедiї в цiй величнiй симфонiї в майбутнє?

Вадим ледве договорив i схопився за груди: кашель сухий, як степовий пожар.

Марiя пiдвелась i похмуро кинула:

– Ходiм!

Марiя погасила останню головню – i огнище вмерло.

Коли проходили бiля вiкна, постукали.

– Товаришу Гофмане, годi вже, лягайте спати.

Гiрськi трави й сосну забрали з собою в кiмнату. Знову важко було розiбрати, що пахтить: чи сосна, чи трави.

…А може, то Кавказ, може, гiрськi аули, а може, солонi вiтри.

Проте солонi вiтри джигiтували в Закаспiї й зникли в невiдомих пiсках.

…Мабуть, сосна, бо тiльки сосна має забутий запах.

Марiя прийшла до себе й думала про Вадима. А сказати йому про кохання вона не думала: її дратувала Вадимова впертiсть.

Потiм вона читала брошуру Ленiна, але, лягаючи, знову згадала Вадима…

Їй було боляче.