Розділ «З ЛАБОРАТОРIЇ»

Хрущ зупинився. Вiн шукає вчорашнього дня? Ну, це вже занадто. Це вже нетактовно… i навiть образливо. I, головним чином, мабуть, тому образливо, що заспiвала саме Спиридонова. Товариш Хрущ подивився на свою товаришку поглядом «i ти Брут» i, подивившись, промовив тихо:

– Ти, Лiдуню, мабуть, хочеш поглузувати з мене? Ну i глузуй, Господь з тобою, я вже звик до цього.

– Нi, Колю, – сказала Спиридонова, раптом замислившись, – я й не думаю глузувати з тебе. То тобi просто так здалося.

То йому «здалося так»? Ну, тодi товариш Хрущ заспокоїться. I Коля заспокоївся. I заспокоївшись, вiн уже якось таємничо поглянув на свою теку. Нарештi, вiн знову перелякано озирнувся, взяв Марченка за руку й ледве чутно промовив:

– Невже вам не вiдомо, хто тепер у нас буде за голову раднаркому? – ледве чутно промовив вiн.

– Себто це питання безпосередньо зв’язано з секретною постановою Полiтбюра? – Марченко добродушно посмiхнувся i, батькiвським жестом положивши свою руку на плече товариша, додав: – Так я вас зрозумiв?

Товариш Хрущ енергiйно замахав руками.

– Нє! – тихо скрикнувши, заперечив вiн. – Це до секретної постанови не має нiякого вiдношення.

– Ну, так хто ж? – спитав Марченко i, вiдхиливши вiд себе товариша Хруща, додав: – I, будь ласка, не лiзьте до мого вуха: я не глухий. Говорiть голосно.

– Нi, я так не можу, – безпорадно розвiв руками товариш Хрущ, i видно було, що вiн i справдi «не може так».

Спиридонова зареготала своїм глибинним, неприємним смiхом.

– Ну, скажи менi, Колю, вiд кого ти ховаєш свої «секрети»? Вiд мене? Чому ти не говориш голосно? Ти ж мене в цiй справi разiв з двадцять iнформував!

– Я тебе iнформував? – тихо скрикнув товариш Хрущ. – Вiдкiля ти взяла, Лiдусю?

– Так, ти мене iнформував! I навiть давно вже iнформував. I навiть (Спиридонова схопилась руками за голову) здається менi, що ти мене кожної хвилини якось iнформуєш.

– I це ти як?.. Серйозно говориш чи… жартуєш?

– Ах, Боже мiй. Боже мiй! Яка в тебе погана пам’ять, Колю… Ну, то слухай, що ти менi говорив…

I Спиридонова почала було розповiдати, що їй говорив товариш Хрущ, але останнiй враз зблiд i замахав руками.

– Ша! – тихо скрикнув вiн. – Я тобi не дозволю виголошувати на вулицi партiйних тайн. Чуєш, Лiдусю?.. не дозволю!

– Ну, от уже й на вулицi, – сказала Спиридонова. – Як же на вулицi? Яка ж це вулиця. Колю?

Яка це вулиця? Вона не розумiє? Ах, яка вона недогадлива! Товариш Хрущ вже зовсiм кладе голову на плече i непомiтно киває їй пальцем… тепер уже на Марченка: при ньому цього нiяк не можна говорити!