Розділ «ЗАВ’ЯЗКА (Етюд)»

Сині етюди

Тiльки в «уборнiй» Криленко перенiсся в минуле: на дверях було намальовано якимсь "братухою" похабне обличчя буржуа з вiдповiдним текстом пiд ним. Але й це було не до мiсця й рiзало очi.

Загальна картина вокзалу цiлком задоволила Криленка. Але, порiвнюючи її з нiмецькими станцiями, вiн найшов, що якусь нарочиту холоднечу втиснуто сюди i що таке вражiння в’їдливо лiзе в голову. Внутрiшнiй ледве вловимий змiст вокзалу мав щось iнше, зовсiм протилежне зовнiшньому виглядовi. Саме це його трохи й непокоїло.

Криленко пiшов на перон. Проходив важкий осiннiй туман. В депi кричали паровики. За бiлою стiною люксiв стояв темний степ. З багажного вагона поспiшно виносили якiсь кошики. Метушились i кудись поспiшали сiрi тiнi людей.

Коли Криленко ввiйшов у своє купе, в ньому вже сидiв iнженер. Журналiст хропiв.

– Не хочете гарячої води? – звернувся Криленко до Сердюка. Той щось буркнув, i Криленко, не розiбравши що, поставив чайника на столик i полiз на горове лiжко. Скоро вiн, засинаючи з надiєю вияснити таки мiсце й значiння своїх цiкавих супутникiв у сучасному побутi, почув, що потяг покинув вузловий пункт.


III


Розворушив Криленка галас. Осiннє небо вже зайнялося свiтанком, i свiтанок поволi йшов у купе, блiдий, анемiчний, непевний. I при цьому свiтлi, що нiяк не могло пригасити електрики, Криленко побачив таку картину: там, де розкинувся звечора журналiст, лежав з заплющеними очима Сердюк, сам журналiст стояв серед купе i, щось викрикуючи, держав в обiймах низеньку й чорненьку жiнку.

– Те-емочко! – розiбрав нарештi Криленко один iз чергових викрикiв, Шарка. – Ну, i що б ти робила, коли б я не вийшов з вагона? I досi б чекала потягу?

Жiнка безпорадно борсалась у мiцних обiймах i щось тихо говорила, раз у раз поглядаючи на Криленка.

– Ну, сiдай-но, моя голубонько! – сказав Шарко, цiлуючи волосся жiнчиної голови, i посадив її на лiжко.

Журналiст так ласкаво й так без кiнця фамiльярно поводився з новою особою, що Криленко з певнiстю рiшив: це – Шаркова дружина, по меншiй мiрi наречена, i, очевидно, вiн зустрiвся з нею пiсля довгої розлуки. I тому Криленко був дуже здивований, коли почув потiм вiд журналiста, що вiн з цiєю жiнкою не бачився «цiлих» два днi i що з нею вiн познайомився мiсяць тому, i що вiн, нарештi, нiколи не покохає Темочку, бо вона пахне фабричним димом. Шарко i сьогоднi говорив з тiєю ж непримушенiстю, як i вчора; але сьогоднi в нiм бiльше було заклопотаностi.

– Ви пробачте менi, – звернувся вiн до Криленка. – Я гадаю, що присутнiсть нової особи у вашому купе i без вашого дозволу не вплине на вашi ж нерви. Тим паче, ми вже пiд’їжджаємо до стольного града.

Криленковi нiчого iншого не залишилось, як прийняти факт. Пiсля цiєї церемонiї журналiст, як i треба було чекати, познайомив Криленка з жiнкою. Вона подала мiнiатюрну руку й сказала, що її звуть Тема Брук. Це вже було третє знайомство в дорозi, i Криленко мав певний трафарет реагувати на нього.

– Дуже радий!

– От бачиш, Темочко, – скрикнув журналiст. – Тебе навiть з радiстю зустрiчають. А ти боялась залишитись без мiсця.

Тендiтна жiнка пiдвела свої вишневi очi й хутко заговорила:

– Товаришу Шарко, я вас дуже прошу не конфузити мене… Ну, навiщо це?.. Не треба!

– Не треба? Ну, й не треба! – i журналiст фамiльярно обняв її. – Ах ти, моя жидiвочко…

Шарко довго не вгомонявся. Вiн розпитував жiнку, як їй «працюється» на фабрицi, чи не думає вона покинути цю посаду i перейти в iнше мiсце. Невже вона не розумiє, що їй, iнтелiгентнiй партiйцi, не варт сидiти десь у тютюновому пилу. Це ж безвихiдний iдеалiзм, це архаїчне народництво. I коли вона запевняє, що нiчого подiбного нема, то вiн їй нiколи не повiрить, бо iнакше б вона не вiддавала так багато часу та енергiї тiй працi. Нi, хоч вiн i безпартiйний журналiст, але вона, комунiстка, нiколи його не переконає. I не тому не переконає, що вiн не має партквитка (це єрунда, бо, по сутi, вiн має бiльше права називатись комунiстом), а тому, що вона справдi помиляється, хоч вона й не дiвчина, тому, що жодний iз визначних комдiячiв, з якими вiн щодня зустрiчається, не подiляє її поглядiв.

– Слухайте, товаришу, – гостро заперечила жiнка. – Вiдкiля цi фантазiї? Невже ви це про мене говорите?

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Сині етюди » автора Хвильовий Микола на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ЗАВ’ЯЗКА (Етюд)“ на сторінці 6. Приємного читання.

Запит на курсову/дипломну

Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
Введіть тут тему своєї роботи