Розділ «ЗАВ’ЯЗКА (Етюд)»

Сині етюди

– Народився я, – мовчки, через рядки читав вiн свiй життєпис, – в 1891 роцi, в Києвi… Батько мiй iнженер-путiєць, старий есдек (умер)… Мати – вiдома українська самостiйниця (умерла)… Братiв, сестер не мав… З двадцяти рокiв с.-д… В есдебе з 16-го року. Освiту маю унiверситетську, вищу школу скiнчив у Нiмеччинi… Фах – iнженер-механiк… З двадцяти рокiв жив у Швейцарiї, Нiмеччинi, Росiї, Українi… З дружиною розiйшовся… Остання посада…

Вiн перечитав ще рядкiв 30 i положив листа на груди – одноманiтний перебiй колiс заколисував – i сплющувались очi. В купе, що праворуч, зiбралась, очевидно, весела компанiя, i вiдтiля, не стихаючи, пробивався гомiн. Експрес пролетiв уже декiлька нiчних станцiй i, розрiзаючи осiннiй туман порожнього степу, поспiшав до вузлового пункту. Криленко мав свiй режим i тому рiшуче боровся зi сном: в цей час вiн мусiв читати. Положивши в паперовник свою бiографiю, вiн почав перебирати в ньому з напiвзаплющеними очима акуратно згорненi листи. Не дивлячись, вiн витяг одного з них, i розгорнув.

– Мiй коханий Яремо, – байдуже водив вiн зiницями по претензiйних рядках листа колишньої своєї дружини. – Я знову про те ж: ти покинув мене, але я свого котика кохаю, як i в першi днi безумного медового мiсяця. Як зараз бачу перед собою твою класичну постать. Цей високий, енергiйний лоб, цi розумнi темно-суворi очi, цю iронiчну посмiшку, що ховається в куточках уст. Цього я нiколи не забуду. Але гадаю, що й ти мене не забудеш, бо за кожним твоїм кроком до самої смерти буде пильно стежити твоя колишня кiшечка… I от, як тiльки я узнаю, що ти покохав когось, – чекай мене: тебе уб’є жiнка, яка…

Криленко, не дочитавши листа, спокiйно положив його у конверт i засунув у паперовник. I тут же, зиркнувши на Сердюка, який i тепер сидiв у колишнiй позi бiля вiкна, вiн в’яло подумав, що Сердюк по сутi його колега i що в Сердюка таке ж волосся, як i в його колишньої дружини. Криленко, щоб розвiяти сон, навiть хотiв заговорити з iнженером. Але в цей момент дверi з шумом одлетiли вбiк i в купе увiйшов жвавий пасажир. Вiн мав трохи розхристаний вигляд, i його червоне обличчя уїдливо пiдкреслювало, що вiн допiру провiв декiлька годин з веселою компанiєю в купе, що праворуч, i не без участи виноградного чи якогось там iншого вина. Криленко тiльки тепер догадався, де був цей спутник, i, зиркнувши на його осадкувату фiгуру, на його пiдсмаленi очi та парикмахерський продiл, подумав, що йому, Криленковi, усмiхається перспектива дещо узнати про Сердюка i головне – розвiяти сон.


II


– Gaudeamus igitur, juvenes dum sumus! – надто непримушено скрикнув супутник iнженера i пiдсiв до Сердюка… Ну… ну… чи не досить мовчати?

– Я не мовчав, – заперечив iнженер i пiдкинув плече.

– Очевидно, вже з вами познайомився? – звернувся жвавий пасажир до Криленка. – Це з ним буває. Так би мовити, «пар оказьон». Але говорив вiн безперечно не на ту тему, яка його цiкавить… Так я кажу, Сердюче, чи нi? Ну?

Iнженер не вiдповiдав. По всьому видно було, що його карючить тон i непримушенiсть супутника.

– Так тодi дозвольте й менi познайомитись з вами, – сказав несподiвано жвавий пасажир i подав свою руку Криленковi.

Це знайомство скидалось уже на сценку з оперетки, i не тiльки не знервувало Криленка, навпаки: цiлком задоволило його.

– Журналiст Шарко, – рекомендував себе пасажир. – Спiвробiтник усiх газет стольного града, автор кiлькох книжок на рiзноманiтнi теми, друг i добрий знайомий всiх сильних свiту сього, модернiзований Хлестаков. коли хочете, про що цинiчно й сурмлю на всiх перехрестях. Словом, реклама, реклама й реклама… висловлюючись стилем Ленiна.

– Дуже приємно, – усмiхнувся iронiчними куточками уст Криленко. – Я бачу, що наша країна не жартуючи збирається бути новою Америкою.

– О, безперечно! – скрикнув Шарко. – Вашу увагу (вiн сам догадався, що його спiвбесiдник довго жив за кордоном) явища сучасного побуту будуть вражати на кожнiм кроцi. Старої iнтелiгентської закваски ви не найдете й духу. Звичайно, ми ще й зараз в стадiї органiзацiї, але homo novus, в кращому розумiннi цього слова, проходить, так би мовити, останнiй процес кристалiзацiї. Я запевняю,несподiвано закiнчив вiн, – ви нi в якому разi не пошкодуєте, що вас Цека одкликало сюди.

– А ви ж вiдкiля знаєте, що я їду сюди за викликом Цека? – здивовано спитав Криленко.

– Ха! ха! – зареготав, Шарко, стрiляючи в спiвбесiдника своїми швидкими мишачими очима. – На те ж я й журналiст, на те ж я й людина нового побуту!.. А потiм я й фiзiономiст непоганий: я певний, що вас зовсiм одкликано, i ви цим незадоволенi, бо ви любите стару матушку Європу, звикли до неї, i наша Євразiя вас трохи коробить… Хiба я не так говорю? Ну?

Цей в’юнкий журналiст остаточно шокував Криленка. Вiн зумiв на протязi однiєї хвилини вивести його зi звичайної колiї думання. Досить уже того, що Криленко не найшовся що сказати й мовчав.

– Ну, як же: не так я говорю? – жонглював словами, Шарко. – Чи, може, «може так, може нi»? I до речi, як ви дивитесь на Д’Анунцiо? Я давно вже збираюсь написати про нього брошуру. Пробачте менi, але цей експансивний суб’єкт безперечно багато має спiльного з нашим нацiональним героєм, що iм’я йому Симон. Знаєте – життя, пертурбацiї, ну, i т. п… А втiм, я ухилився вiд теми. Вас цiкавить, як ми, я й мiй супутник, вельмишановний iнженер Сердюк, забрели в цi краї? Я не помиляюсь?

– Так. Ви не помиляєтесь, – збираючись з мислями, сказав Криленко i усмiхнувся: ця зустрiч його вже зацiкавлювала. Як практична людина, вiн зробив той висновок, що йому i в дорозi не грiх ознайомитися з побутовими явищами тутешнього життя.

– От i добре, – сказав журналiст i, запаливши англiйську люльку, сiв напроти Криленка. Їздили ми, власне, в дуже цiкавих справах. Як вам вiдомо, в сузiр’ї Рака появилась нова комета. Обсерваторiя встановила, що вона в образi туманної плями, що в центрi пляма свiтлiша, що хвоста комета не має, i т. д., i т. п. Комету ми вже розглядали в призматичний бiнокль: видно добре. Але справа, бачите, не в тому. Мiй друг, астроном Грахе, найшов, що деталi виднiшi на прикордоннiй смузi. Ясно: комета наближається до сонця, видимiсть її зменшується, скоро вона зовсiм сховається на цiлих 1208 днiв, i було б злочином перед республiкою не вивчити її деталiв. I от я поспiшив до щасливого мiсця, саме до прикордонної полоси. I знаєте – не жалiю. Завтра дам декiлька нотаток у столичну пресу.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Сині етюди » автора Хвильовий Микола на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ЗАВ’ЯЗКА (Етюд)“ на сторінці 3. Приємного читання.

Запит на курсову/дипломну

Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
Введіть тут тему своєї роботи