Розділ «ЗАВ’ЯЗКА (Етюд)»

– Мене цiкавить, головним чином, – сказав iнженер, постоявши хвилину серед купе,так звана «червона комета», що пройшла по елiпсi ще в 1811 роцi. Появитись вона мусить тiльки через 3000 рокiв. Припускаючи, що цей термiн для iстоти, яка живе на Землi i зветься людиною, являється термiном поза всяким вимiром, я не можу погодитись з вами, що цей же термiн для свiдомости iстот iншої планети являється iррацiональною величиною… Але ви, будь ласка, не шукайте тут якогось символу: ця комета в астрономiї так i зветься «червоною».

– Товаришу Сердюче, ви ж допiру говорили про комету в сузiр’ї Рака,заперечила Брук.

Iнженер по-дитячому зареготав.

– Так, я говорив про комету iз сузiр’я Рака, i ви, будь ласка, не звертайте на мене уваги.

Криленко не витримав i, повернувшись, зустрiвся з очима Сердюка. Той уважно подивився на нього i з легкою усмiшкою перевiв погляд на жiнку. Все це Криленка збивало з тями. В чому справа: ненормальнiсть чи дешевенька iнтрига? Це питання його так зацiкавило, що вiн забув навiть основне: потяг наближався до останньої станцiї, i йому надходив час збиратися. Вiн знов ув’язався в розмову.

– Скажiть, будь ласка, товаришко, – звернувся вiн до жiнки, – на якiй ви фабрицi працюєте?

– На шостiй тютюновiй.

– Ну… а живете де? – пiдбирав слова Криленко.

Жiнка раптом почервонiла: вона згадала, очевидно, поводження Шаркове з нею.

– А вам яке дiло?

Криленко теж почервонiв: вiн i справдi кинув нетактовне запитання.

– Будь ласка, пробачте менi, – сказав вiн. – Я погано знаю город, i мене цiкавили деякi данi про розположення вулиць.

Брук заспокоїлась.

– Вулиць?.. хiба вам це потрiбно?.. Щодо мене, то живу я в провулку Вiльної Академiї, будинок професора Полоза. Не знаю тiльки, як ви скористуєтесь з цiєї iнформацiї.

– Професора Полоза? – повторив запитанням Криленко: це прiзвище по асоцiацiї знову перенесло його в Берлiн.

– Так, професора Полоза.

– Тодi скажiть, коли ласка ваша: сам професор чи не був недавно в емiграцiї?

– Ви саме про нього й говорите: професор декiлька мiсяцiв як повернувся з-за кордону. Хiба ви знаєте його?

– Так, знаю. Менi приходилося з ним зустрiчатись у Берлiнi.

– Дуже приємно, – кинула Брук, – виявляється, ми маємо спiльних знайомих.