Розділ «ЗАВ’ЯЗКА (Етюд)»

– Про тебе, моя мила жидiвочко, про тебе!

Жiнка почервонiла.

– Слухайте, – ще суворiш сказала вона, – хто вам дав право говорити таку нiсенiтницю в присутностi сторонньої людини?

Але Шарко не вгомонявся. Розкидаючи скорострiльнi сентенцiї, вiн раз у раз притискав до себе жiнку.

Це вже переходило межi жарту i набирало безпардонної похабщини. За час цiєї сценки Криленко почув себе нiяково, особливо збiльшилась ця нiяковiсть, коли вiн узнав, що перед ним стоїть однопартiйка. Але й втручатись вiн теж не мав бажання: по-перше – вiн не знав новiтнього мiсцевого побуту, по-друге, вiн завжди уникав скандалу, i, щоб вийти з нiякового становища, Криленко спробував був заснути. Але заснути вiн теж не мiг: анi одноманiтнi перебої колiс, анi рання година не допомогли йому. Звикши до нормального життя, дисциплiнованого певним режимом, вiн фiзично не мiг пiддатися сновi бiльше того, як припадало йому за встановленим у блокнотi розписом.

Криленко похилився на вiкно, вдаючи, що вiн уважно розглядає подорожнi краєвиди i нiчого не чує.

Потяг iшов з надзвичайною швидкiстю, так що треба було припустити – за годину-двi вони будуть на мiсцi призначення. Вже зовсiм розвиднилось. I сьогоднi стояв туманний ранок, i тiльки зрiдка, коли розходились хмари, одкривалась убога перспектива в сiру осiнню далечiнь. Також зрiдка одлiтали оселi, але Криленкiв погляд зупинявся лише на тих будiвлях, що виникали руїною. Вiн уважно придивлявся до них, наче шукав тут того майбутнього, яке чекає його. Вiн так замислився, що й не звернув уваги, як Шарко вийшов.

Iнженер уже прокинувся i розмовляв з жiнкою. Остання, коли її, нарештi, залишив Шарко, зовсiм перетворилась. З обличчя зникла розгубленiсть, i повеселiшали вишневi очi. В особi Сердюка вона найшла свого справжнього спiвбесiдника. Але й iнженер став балакучiший.

– А все-таки, панно Темо, ви спiзнились на роботу, – сказав вiн.

– Товаришу Сердюче, який ви чудний, – зареготала Брук: – сьогоднi ж недiля!

– Недiля?.. Так чому ж ви так поспiшаєте?

– Як чому? От тобi й раз: не вiк же менi жити в подруги, я й без того спiзнилась на дачний.

– На дачний? – чомусь здивовано спитав Сердюк.

– Ну да, на дачний! – i жiнка знову зареготала: – Ой, який ви чудний, товаришу!

Iнженер пiдвiвся, подивився на Криленка i, пiдкинувши плече, кинув несподiвано:

– Тiльки ви, будь ласка, не кажiть паннi Iраїдi, що зустрiли мене тут.

– Чому ж це?

– Та, бачите… словом, я не хочу! – i, помовчавши трохи, додав: – Я все-таки певний, що нiхто не догадається, яку роль зiграє комета iз сузiр’я Рака.

– Ви вже про комету? – сказала Брук, очевидно, зовсiм не дивуючись рiзкому переходовi на iншу тему. – Ну, добре, яку ж роль?

Вона зложила свої руки i так уважно, з такою легкою теплою iронiєю подивилась на iнженера, наче вона мала слухати трьохлiтню дитину.