Розділ ««ЛIЛЮЛI»»

…I раптом – здалось:

– в шумi трамвая хтось розплющив сентиментальнi очi й скрикнув нечутно – в розпуцi, в божевiллi – невiдомо:

…о мiй прекрасний загоризонтний краю!

Вiрю! Вiрю так глибоко, так незносно, як пахнуть на зубатих кварталах степовi бур’яни. Вiрю!.. Бо бачу – i Дафнiса, i Хлою, i молоде кохання, а далi Боккаччо «Аmeto», а далi iдилiя на обнiжках духмяних степiв. Отари золоторунних i зелена пiсня, мов хмiль, тиха, мов пух на скроню…

…I дрижить пiдо мною земля, мов полонянка з диких озер! I пливе мiй радiсний бiль у столiтнi далi, i мiй бiль, мов перша пастораль про золоторунну Хлою…

ПУПИШКIН I МАМОЧКА (Цей фрагмент вставлено, мабуть, для контрасту)

…Товариш Огре,зиркнув у вiкно.

– Хто це?

…Ну, да, товариш Пупишкiн. Вiн поспiшає до Тагайського мосту до товариша Огре в такiй справi, у справi сьогоднiшньої пародiї на "Лiлюлi".

…I справдi: хiба такий поганий товариш Пупишкiн?

Безперечно, хороший! Живе вiн, значить, на такiй-то вулицi, такий-то N…

– Живе?

– Живе!

– Ну i Бог з ним!

Але хтось не вгомоняється.

Тодi це:

– Товариш Пупишкiн, голова пролеткульту – не просто голова: i письменник. Оповiдання його починається фатально так: «Галя внесла самовар i розставила чашки. Петро допiру прийшов iз заводу й принiс iз собою декiлька прокламацiй еtс». Пише товариш Пупишкiн свої оповiдання за чашкою чаю; говорить: «Я вам кажу понятним руским язиком. Як же так, що ви не розумiєте?» I дiйсно: як не розумiти? Навiть тульський акцент чути!

…Це який? Це той, що йде!

– Ну да, той, що йде: товариш Пупишкiн. Вiн же ще не прийшов – не пiдiйшов до Тайгайського мосту. Вiн розминувся з товаришем Огре.

…товариш Пупишкiн має «чотирьох ребятьонков» i щиро стоїть на посту. Вiн дуже задоволений iз балетної студiї. Там такi еластичнi дiвчата (учаться), що «антiк маре з шоколадом». Правда, хтось каже, що це мiськi мiщаночки… – Ну, то вiльному воля! Знаємо цих архiнитикiв! Все їм не так!