Розділ ««ЛIЛЮЛI»»

Бо тодi ж згадують молодiсть, коли хочеться рости вперед, мов дерево, мов рослина, щоб потiм умерти, але про останнє не знати – про смерть. Так. Люди завше хочуть жити – i це велика правда, яка на землi, без якої буде порожнеча. – Про iншi правди дехто любить говорити й гадати, як пiд Новий Рiк або водохрещу: на водi, з воском i як: «Свiтлана». Це так; сказано так, бо митець пiзнає свiт.

…А трамвай теж дзвенить, а коли на поворотах – тоскує або рипить i виє. До цього звикли, цiєї жури не знають. Митець знає… – Маруся улетiла.

I знову до товаришiв Огре пiдходить горбун. I знову у вiкно ллється блакить.

…Ти будеш на пародiї?

– Буду, Альошо.

Так що пародiю на «Лiлюлi» будуть ставити пiд Новий Рiк, сьогоднi, в пролеткультi.

…Товариш Огре – в капебеу, в експедицiї, в редвидатi i ще десь. Любить бiльш за все вiддiл хронiки. Колись був членом капебеу, але потiм механiчно вийшов. Каже: фiлософськi непорозумiння з капебеу. Товариша Огре можна бачити всюди й нiде.Льоля в партiї не була. ..Льоля?

– Ну да, жiнка товариша Огре.

…Вечiр.

З площi Рози Люксембург трамвай до Тайгайського мосту. Побувати треба дома, щоб потiм до пiвночi збирати хронiку в новорiчний випуск.

Приїхав давно.

Дома Льоля й горбун Альоша (горбун швагер, брат Льолин). Горбун i зараз переписує героїчнi п’єси для Льолi – для пролеткульту, для iнших клубiв, де працює тендiтна Льоля.

Горбун каже:

– Iзмайле, подивись у вiкно.

Товариш Огре пiдiйшов i подивився у вiкно… (Горбун – некрасивий карлик, євнух, без рослини й пом’ятий, але його очi нагадують Голгофу, коли йшов легендарний Христос на Голгофу).

Горбун задумливо дивиться в присмерк i каже:

– Бачиш? Завше так: паровики чогось суєтяться, шиплять, свистять, гудуть. А навкруги – бруд, грязь… Що це? Не знаєш? А коли паровик, минувши депо, вилiтає в степ, вiн кричить не то радiсно, не то журливо: «Гу-гу-у!…» I от недалеко спускають пари: «Чох-чох!…» А я чомусь думаю, що паровик гудить спроволока так: «Ка-пе-бе-у! Ка-пе-бе-у!»

I Альоша провiв "капебеу", мов голодний вовк у голоднiм i дикiм степу.

Льоля сказала:

– Ти, Альошо, фантазер. От i все.