Розділ ««ЛIЛЮЛI»»

Товариш Огре сказав:

– Так, вiн фантазьор. Але вiн художник. Це правда: паровик у степу кричить «капебеу». Я теж думав про це, але я не найшов образа. Ти, Альошо, художник. Тодi некрасивий карлик iще сказав:

– А пар по насипу стелеться – ви знаєте чому?.. Коли потяг мчить до семафору – ви знаєте чому?

I засмiявся тихо й щиро.

Товариш Огре спитав:

– А чому?

…Альоша не говорив i ще смiявся тихо й щиро й дивився Голгофою, коли вели легендарного Христа на Голгофу.

…Сказала й Льоля:

– Ну, говори…

…Вже зовсiм присмерк.

I далеко, за паровиками, що шиплять, свистять, за брудом вугiлля й пару, далеко фаркнув зелений вогонь семафора. I був такий нетутешнiй, нiби химерний вартовий забутих заулкiв города… А далi степи причаїлись на глухих неосяжних гонах. Iз станцiї вилетiв потяг й кричав на ввесь степ:

– Гу-у!..

…Альоша не сказав чому i знову переписував героїчну п’єсу для Льолi… А Льоля бiля вiкна й поспiшно пришивала до панталонiв (бiлих як снiг) мереживо. Бо Льоля, хоч i сама прала панталони, але без бiлих, як снiг, панталонiв ходити не могла, i без мережива на панталонах.

…Запалили електрику.

Посерединi – залiзна пiчка, а збоку – рояль. А ще збоку бiля стiни – туалетний столик. Їдять мало. Iнодi Льоля радить, жартуючи, в помкомгол. Але це буквально. А втiм, без одеколону нiхто не може: нi Льоля, нi Iзмайло, нi навiть Альоша.

На туалетнiм столику й художнi фiгурки. Льоля ще з першого курсу (курси покинула – революцiя) купувала й любила туалетнi прибори, щоб пахло вiд неї молодiстю, радiстю, гiмназiєю, закоханими вечорами, коли хочеться кохати й без кiнця когось невiдомого, де малинник, де крижовник, де, може, ходять серпанковi тiнi забутих дiвчат iз забутого теремка, де цiлий свiт минулого.

…Товариш Огре похапцем рiзав на маленькi шматки маленький шматок бiлого хлiба й дивився у вiкно, де стояв зелений вогонь семафора… I знов у вечорових сутiнках степу шипiли, свистiли й вовтузились паровики.

Альоша теж зрiдка поглядав туди, i невiдомо було, чого поглядав туди некрасивий карлик Альоша.

II

Дивно: пiд Новий Рiк весна. Це так генiально, мов замрiянi фантазiї генiального Гоголя. Це так прекрасно, так надзвичайно…