Розділ «ПУДЕЛЬ»

Знову розбiгались дорiжки, i ступила по них, як тиха луна дзвону, пляма блiдо-голубого неба й теж – оксамитною лапкою повз вiлли далi, щоб у млостi поринути десь. Зiрвалася птиця й дико, побiдно закричала над лiсом. Тодi ж закричала друга птиця – кволо й тоскно. Тодi ж полетiли на дорiжку бiлi й сiрi пелюстки: то хижак рвав тiло своєї жертви. Потiм iще крик – дикий i побiдний.

– Хороша погода.

– Погода гарна.

I подивився на баришню. Вона говорила про погоду. Мабуть, серйозно тягнула цю одвiчну нудну тему. Сайгор спробував був перевести говiрку на iнше, але зрозумiв так: Татьяна воiстину недалека дiвчина, типiчна мiщаночка з обмеженим свiтоглядом.

I все-таки вiн мав себе з нею нiяково. I не вiдсутнiсть теми робила нiяковiсть – було щось iнше, чого вiн нiколи не вiдчував там, в установi, на мiтингах, на засiданнях, на лекцiях. I зараз порiвняв це з тим, що було колись у юнацтвi, коли батько сказав у перший раз «закуримо», i вiн хотiв закурити, i боявся закурити, i боявся загубити батькову повагу. Це були почуття: i злочинця, i юнака, i ними вiдчував себе.

– Закуримо?

Сайгор здригнув.

– Закуримо, – i вийняв портсигара. Татьяна, очевидно, хотiла, щоб Сайгор взяв її пiд руку. Очевидно.

Виходили на узлiсся. Пудель сiв на траву й лизав лапу.

III

Зiйшлися випадково: тип, звичайно, ранiш не знав мадмуазель Арйон, студент тiльки сьогоднi познайомився з Тонею – з баришнею з редвидату – а Сайгорiв знайомий був тiльки один: Григорiй, кур’єр з його установи, який, як вiдомо, пiшов на полювання. I тому спершу, коли зiбрались, вiдчувалась натягнутiсть.

Але, як завше буває на вiллах, природа взяла своє, тим бiльш що прибуло ще декiлька студентiв-органiзаторiв вечора «на користь». Правда, цi студенти держались окремо. Все ж вiллою повис гомiн.

Лiтнiй театр студенти зайняли звечора з усiм ужитком: сцену, будку з розбитим роялем, поламанi стiльцi. Студенти ремонтували кiн, утрамбували грунт залу з голубою покрiвлею – небом. Поставили бiля входу стiл на трьох нiжках (без четвертої) i посадили колегу продавати квитки.

Зiбралися з будiвель, з лiсу, вiд купальнi хлоп’ята, заглядали в щiлини, дивилися на мадмуазель Арйон, на довгоногого-довговолосого типа й подавали пiкантнi реплiки.

Зрiдка проходили гранд-дами з усiєю фамiлiєю й заглядали в театр, iронiчно посмiхаючись. Все-таки пiдходили до афiшi й «неглiже» розглядали її.

– Ах! Мадмуазель Арйон теж тут? Обов’язково прийдемо. Касир пропонував купити квитки, гранд-дами ухилялись: купимо, мовляв, купимо, почекайте.

– Мадам! Це на користь студентiв. Будь ласка, квиток. Тодi говорила гранд-дама:

– Ах, Боже мiй, знову на користь!.. Мар’я Петрiвно! Ви не можете уявити, як обридла ця «на користь».

– Так… Так… i на голодних, i на голодаючих, i на дiтей, i на iнвалiдiв, i на чахоточних. Прямо ужасть!

– А ви, господин студент, маєте мандат? – пiдпливла до столика третя й змахнула з чола батистовою хусткою сало. – А то, знаєте, разнiї бувають…