Розділ «ПУДЕЛЬ»

Марчик – дворняжка: лiтом – лягаш, зимою – гончак, дома – сторож – зiрвав гаву й помчав за нею по тирсi. Тодi ж вiдстав пудель мадмуазель. Арйон вiд компанiї i з кошиком в зубах пiшов поруч Сайгора. I тодi ж повернула голову баришня з редвидату – не Тоня – i чогось подивилась на Сайгора й посмiхнулась тихою звичайною усмiшкою. Потiм кожного разу, коли пудель залишав Арйон, баришня – не Тоня – поверталась i усмiхалась тихою звичайною усмiшкою.

Сайгор погладив пуделя по кучерявiй левинiй гривi й сказав:

– Гарний пес. Чудова порода для дресировки.

Григорiй, мабуть, образився за свого Марчика й подав бандитський посвист у тирсу. А коли дворняжка пiдлетiла, помахуючи хвостом, i показала зуби, вiн тут же, на шосе, примусив її служити на заднiх лапах.

– Все-таки я скажу, – промовив Григорiй, – не люблю я цих пуделiв. Так: нi те нi се. Користи мало. Ну, тягає у зубах кошика, а що з того? Подумаєш, штука!

Потiм iз любов’ю посiпав Марчика за вуха й рiшуче заявив:

– Молодчик!

Певно, Григорiй був патрiотом своєї батькiвщини. – А породистий пес труснув левиною гривою й помчав до мадмуазель Арйон.

Входили в лiс. На узлiссi рожева парасолька прикрила траву: компанiя сiла вiдпочивати. Коли пiдходили до них, iз глибини зеленi постав раптовий вiтер i з шумом помчав на шосе. Сайгор i Григорiй сiли праворуч.

– Сеньйоре, – сказала Арйон, граючи до Сагора льонними дзвониками на скронях. – Ви цiлком певнi, що наш вечiр пройде щасливо? В мене якесь передчуття. Знаєте?

Сайгор сказав, що вiн нiчого не знає, що його попрохали сказати вступне слово – i тiльки. Все ж iнше його не торкається.

– Ах, сеньйоре, як ви iндиферентнi… Тодi Сайгор пiдвiв нервово брови й подивився кудись убiк. I тодi ж мадмуазель Арйон скинулась, показуючи рядок прекрасних зубiв.

– До жорстокости, знаєте, – до жорстокости.

– О, божественна медхен, – вмiшався довгоногий-довговолосий тип,шпрехен зi?

– Ну?

Тип закинув волосся i взяв виточену руку мадмуазель Арйон.

– Я чув! це велике! слово! товариш!.. – i продекламував якусь чергову банальнiсть надто театральним голосом.

Сайгор одвернувся й невимушене лiг на траву. Григорiй сидiв далi й уважно розглядав свою рушницю. Потiм розложив ладунку й переглядав набої.

Студент тихо розмовляв iз Тонею й зрiдка, тьмяно поглядаючи на неї, обережно клав свою руку на її бiлоснiжне мереживо, що виглядало вiд сорочки до матової шиї, вiд тугоперсого молодого взгiр’я. Тоня розширяла жвавi нiздрi, шелестiла вiями й бавилась руками в травi. Баришня з редвидату – не Тоня – самотньо сидiла збоку й дмухала на «божу коровку», що застигла в неї на долонi.

З iподрому зiрвався аероплан i, розрiзаючи повiтря клекотом мотора, закружляв над узлiссям.