Розділ «ПУДЕЛЬ»

Фiгура раптом знизила тон i ласкаво сказала:

– Знаєте, товариш студент, у мене партiйного квитка нема, у мене дядя, i папаша, i сестра – комунiсти i брат страдал на фронтi.

Тодi хтось закричав:

– Геть комунiстiв! – I тихо додав: – Таких!

Фiгура змовкла. Нарештi договорились i з авдиторiєю. Договорились так: виступить мадмуазель Арйон i тип Букетов-Розiн. Тип на цей раз хотiв здивувати публiку єврейськими анекдотами, але авдиторiя його освистала. Тодi вiн заграв на балабайку iмiтацiю. Його ще раз освистали. Тип скочив на лаву й закричав:

– Нєвєжди!

Тодi його зняли iз сцени й виштовхали пiд оплески з театру.

Мадмуазель Арйон казала:

– От. Вийшло по-моєму. Хiба не скандал?

Спектакль скiнчився все-таки нiчого: мадмуазель Арйон проспiвала «душещипательний» романс, який подобався авдиторiї. Навiть бiльше: Букетов-Розiн зiйшов на кiн i попросив у присутнiх пробачення за свою нервовiсть. Йому «пробачили» – i вiн зiграв свою iмiтацiю.

Потiм виходили з натовпу одиницi й нарештi цiлi групи iмпровiзувати: декламували, спiвали, а наприкiнцi хтось ударив по клавiшах розбитого рояля, i явились танцори.

Iще хтось крикнув:

– «Iнтернацiонал»!

Але голос його не найшов вiдгуку й поринув в аматорськiм шумi.

Розходились. I тодi повернувся Григорiй iз повною торбинкою качок.

Витягав важких крижнiв i побiдно держав їх над головою. Бiля його вертiвся й показував зуби Марчик.

Небо поринуло в зеленiй перебiжцi зiр. Зорi казково жеврiли над вiллами, над лiсом: бавились, перелiтали, сковзались над ставком.

Дерева таємно вiдступали в темряву i, як велетнi невiдомих країн, тяглися до синiх верховин, до синьої прекрасної безоднi. З села на вiллу залiтали неяснi звуки й танули на темних рiжах.

IV

Глуха нiч. На вiллi, на вiллах, за вiллами – темно-зелена тиша. Причаїлась, слухає. Тiльки де-не-де прошелестить торiшнє листя, трiсне гiлка: то закоханi юнаки й коханки пiзнали в урочистiй задумi дерев радiсть великого таїнства.