Розділ «ПУДЕЛЬ»

Тодi ж на краєвидi вiд города показалась крапка. Наближалась, збiльшувалась, i бачили фаетон iз парою вороних коней. Коли фаетон порiвнявся з компанiєю, Марчик зiрвався й полетiв у куриво. Iще чути було буйний бандитський посвист.

Пудель одмахнувся вiд мух левиною гривою й розумно дивився на кошик, що стояв бiля Сайгора бiля нiг. – Спека перевалювала за гарячий полудень – непевно й млосно. Але дихати стало трохи легше. За дорогу нагартованi простори стомили, i через деякий час Григорiєва фляжка була порожня.

Знову пiдвелися продовжити путь. Тодi Сайгор пiшов до Григорiя, сiв бiля нього i, вийнявши з бокової кишенi блокнот, повертiв його в руках. Тiльки коли компанiя з шумом улетiла в лiс i гулко залунала луна, Сайгор сказав:

– Ходiм.

Пiшли. З листяника чули чергову банальнiсть.

Кричав тип:

– Майне кляйне лiбе медхен, iх лiбе дiх зер гут.

Мадмуазель Арйон, очевидно, не знала жодної мови й плутала нiмецьку з французькою.

– Парле ву франсе?

– Уй! Уй! – кричав тип на ввесь лiс.

Iшли. На пiвдорозi до вiлли бачили хлоп’якiв-чабанiв, бачили корiв, що трiщали мiж дерев, продираючись на узлiсся. Томилася вiльха, безсило опустивши крила. А ввесь лiс жив якимсь невiдомим життям. В’ялi лiтнi мислi хмарою купчилися над головою, i було нерозгадане, таємно i прекрасно.

Григорiй насвистував пiсню, i вiд неї линула жура: i пiсня, бандитськi буйнi посвисти були також надзвичайнi.

Сайгор уперше за все лiто вибрався за город iз стосiв вiдношень, iз димних кiмнат засiдань, з мiтингових, ячейкових – ових промов, дебатiв, пренiй, дискусiй. Перший раз за все лiто дихав вiльним чистим повiтрям. I, мабуть, перший раз за довгi роки вiдчував якийсь радiсний бiль, якусь неясну тривогу. Бiль тягнув кудись на невiдомi шляхи, i вiд болю були невiдомi шляхи. А навкруги гримав день i чути було – на сопiлцi – тоскно-радiсний гiмн життю.

Виходили до соснової посадки, зрiдка бачили на взгiр’ях бiлi крила забутих вiлл. I був далекий гомiн.

Десь iзбоку Марчик зiрвав звiрину i гулко, завмираючи, помчав за нею в гущавину.

II

Григорiй – не встиг пiдiйти до вiлли – захвилювався й покликав свого собаку. Поспiшно зiбрав у Сайгора декiлька сигареток. Потiм збiльшив крок i забiг уперед. Сайгор думав був пiти з Григорiєм, але потягнуло до ставка – освiжитись вiд спеки нагартованого дня.

– Подивимось, що наполюєте!

Вiдповiв:

– Якби ви знали, що то за Богомольськi Болота – птицi сила! I знов надхненно говорив про полювання, про крижнiв, про вечiрнi перельоти.