Розділ «ПУДЕЛЬ»

Нарештi, поправивши ладунку, Григорiй кинув декiлька слiв i хутко попрямував убiк. Сайгор не злився з компанiєю й сам пiшов до ставка. Пудель, очевидно, передав кошика мадмуазель Арйон i доганяв його.

– Сеньйоре! Бережiть мого Дружка. На вашiй вiдповiдальностi. Чуєте?

– Чую, – голосно вiдповiв спiвачцi й звернув iз дорiжки в шелест торiшнього листя.

До купальнi не пiшов – вiдчув раптом сором’язливiсть. Трохи здивувався своїй нелюдимостi й зупинився. Дивився на бiлi статнi фiгури голих людей, що вовтузилися у водi, слухав бадьорi побiднi крики мужчин i лемент – рiзкий, як розбите скло, – женщин. Ще раз попрямував був до купальнi, але на пiвдорозi знову повернув.

Пiшов пiвколом. За ним, помахуючи левиною гривою, – породистий пудель.

Сайгор гадав купатися на тiм березi, де лементували пiдлiтки. Але, коли прийшов туди, побачив, вiдчув: це постiйна резиденцiя юнакiв, тут кипить, горить, скаженiє кров, тут коливається голова й повно запашного туману в нiй…

Сайгор хутко пiшов далi й доти брiв сутiнковим верболозом, поки нарештi не найшов спокiйного мiсця.

Над ставком клекотiв побiдний крик сотнi баритонових голосiв. Сонце мчало з тепло-блакитного неба i з розльоту вдаряло у води. Тодi дзвенiла поверхня мiрiядами бризок, i в дiямантовiй млостi стогнали береги. Це було життя: i побiдний крик, i воронi островки на жiночих тiлах, i резиденцiя пiдлiткiв, i запашнi перса, i надзвичайний полiт божевiльного сонця.

Коли Сайгор вилiз iз води, чув на тiм березi, як горошив вереск мадмуазель Арйон.

– Сеньйори! Сеньйори!

Мабуть, пiдлiтки залiзли в купальню.

Вiд вiлли «Зелений Гай» розходились дорiжки, стежки в лiс, далi, де поринали в океанi зеленi iншi вiлли, iншi дорiжки, iншi стежки. По дорозi виростали сади, парки, бiлi крила будiвель.

I тут, де сонце злилося з зеленим океаном в одну тремтячу симфонiю, Сайгор знову пiзнав надзвичайний солодкий бiль. I тодi ж свiт, вся земля – буйна й радiсна – поринули в цiм болю. Лiс рожав загадковi звуки в безмежнiсть. Фаркали крила лебединих вiлл.

В гущавинi на схiд ударив дзвiн на першу вечерю… Звук розрiсся, потiм знiтився, потiм пiшов стежками, сторожко ступаючи оксамитною лапкою. Потiм тихо зiдхнув i навiки поринув у глибинi дерев.

Пудель обережно брiв по торiшнiх листях i нi на крок не вiдставав вiд Сайгора. Подумав: чому так несподiвано прив’язався до нього цей пес? I тут же згадав, що, виходячи з городу, з пропозицiї мадмуазель Арйон, кинув пуделевi з її кошика декiлька конфетних плиток.

– Ах, ти! – i потрiпав левину гриву. Ще потрiпав. Собака подивився на нього холодними розумними очима. Здалося: погляд здивований.

– Ах, ти!

Пудель холодно й мовчазно приймав ласку. Сайгор згадав Марчика – цю унiверсальну дворняжку. Звичайно, Марчик на ласку показав би свої гострi зуби, лизнув би руку, а то потерся б об колiна й помахав облiзлим хвостом. – Пудель мовчазно й холодно приймав ласку. Виходив пiд бiле крило далекої вiлли.

Раптом iз ворiт вискочила ватага.

– А ви як сюди?