Дмитро Вишневецький. Князь, засновник запорізької фортеці, гетьман запорізького козацтва.

Козацькі вожді України

Татар-турків на Запоріжжя насунуло чимало. А в Дніпро зайшли турецькі бойові кораблі, щоб обстрілювати Січ із гармат і висаджувати десанти. Проте козаки не злякалися й такого повороту подій. Кораблі вони потопили, десанти перебили і змусили турків-татар до облоги. Як свідчать хроністи, вона тривала 24 доби. За цей час мусульмани кілька разів пробували взяти Січ штурмом, але Вишневецький настільки вдало вибудував оборону, що всі навали ворога, який значно переважав козаків чисельно, було відбито.

Правду кажучи, облога могла тривати й довше. Але українцям набридло щодня дивитися на татарські кожушки й намети та слухати оте "Алла! Алла!". Висадившись якогось світанку на берег, вони під командуванням князя перебили весь цвіт кримського воїнства, а вцілілих турків-татар погнали так, що примудрилися ще й захопити кілька кочовищ перекопського мурзи.

Конфуз був загальноєвропейсько-азіатський. Щоб жменька козаків, яка мало не місяць витримувала натиск величезного війська" зуміла не тільки вистояти, а й розгромити турецько-татарську армію і навіть захопити кілька кримських улусів! У Європі вирішили, що турки й татари вже таки справді довоювалися. А в Польщі тільки й мови було, що про нового полководця, його талант і безстрашність.

Україна теж відчула, що має тепер гідного оборонця. І власну армію.

Цікаво, що після цієї перемоги Вишневецький написав листа цареві Івану Грозному, - вирішив, мабуть, що листуватися з королем Польщі вже не варто. Він не просив допомоги, ні... Навпаки, заспокоював царя московітів. Повідомивши, що він розбив війська хана і погнав їх від Хортиці з "великим соромом*, запевняв: поки він і його козаки панують на Хортиці, ні про який похід на Московію татари й мріяти не можуть. Отак. Не хвилюйся, мовляв, царю, живи собі спокійно і не шли дяків з якимись трьома сотнями в далекі світи бозна по що. Ми тебе скривдити не дамо.

А в цей час хан кримський устиг поплакатися своєму покровителеві у Стамбулі. І вже восени до кримської орди приєдналися два великі загони яничарів та ще й господар (князь) Молдови, теж султанів васал, зі своїм військом прибув. Тим часом Вишневецький не дочекався допомоги ні від польського короля, ні від царя московітів, хоч звернувся з цього приводу до обох.

Тепер козаки теж трималися близько місяця. Вся Польща стежила за двобоєм козаків Вишневецького з величезною мусульманською армією, як за наших часів стежать за олімпійськими змаганнями. Князя прославляли, як полководця з полководців. От тільки на допомогу ніхто не поспішав. Козаки, може б, трималися й довше, але на острові не стало ні харчів, ні ядер, ні набоїв для рушниць. І довелося оборонцям пробиватись уночі крізь ворожі лаштунки - де човнами, а де просто бродом у плавнях, аж до Черкас. Там князь негайно зібрав новий загін, підняв гарнізон і знову готовий був до битви. Однак рушати на Черкаси татари не зважилися. І вийшло так, що острів вони нібито й здобули, але Вишневецького з козаками так і не перемогли. До того ж козаки знали, що довго на Хортиці татари не всидять, бо ж насувається зима. Так воно й сталося. Вже за півмісяця козаки знову хазяйнували на своєму острові, а татари й турки повернулися до Криму ні з чим. Так само, як і вояки молдавського господаря.

А тим часом князь Вишневецький постав перед проблемою: як воювати з ордою далі? Стільки коштів - щоб зібрати велику армію, спорядити її, озброїти і повести на Крим - він не має. Король війська йому не дасть. Що діяти в цій ситуації? Спробувати ще раз звернутися до царя Московії? План засновника Січі був таким: зібрати загіи добровольців і разом з ним податися на службу до царя, щоб при нагоді спровокувати його на війну з татарами. Коли це вдасться, повести об'єднані війська на Крим і остаточно розгромити ординців. А тоді знову взятися до створення Січі, тобто, по суті, до створення української армії, а там, можливо, й держави. Бо коли в тилу не буде ворогів-кримчаків, говорити з королем і навіть із султаном Туреччини буде легше.

Поки через гінців тяглося листування з царем, князь повернувся на Хортицю, сформував новий гарнізон і відбудував фортецю. Відтак розпочав бойові дії з татарами. Й тривало це доти, доки не надійшов дозвіл (чи краще сказати запрошення) царя на його приїзд до Москви.

Оскільки всіх своїх дяків та піддячих, яких мав під рукою, цар уже повиряджав по різних околицях своїх володінь, то з появи справжнього полководця дуже зрадів. Тому одразу ж призначив князеві Вишневецькому солідне жалування, а головне, віддав у його володіння містечко Бельов (нині Тульської області) з усіма прилеглими волостями і селами, а також наділив його кількома селами в інших краях. Протягом одного дня український князь раптом перетворився на статечного московітського землевласника. Може, князь і спочив би після цього у власному містечку, але до царя саме прибули посли від черкесів та кабардинців. За чим? Та зі скаргою на того ж таки кримського хана. Виявляється, він і кавказцям управився допекти до живого.

Цар хотів був одмахнутися від них" мовляв, і своїх справ не бракує, тож із кримчаками самі розбирайтеся. Але згадав, що має під боком найлютішого ворога татар, славетного полководця. Згадати згадав, проте війська дав усього 5 тисяч, ніби не розумів, що з такою раттю під стіни Перекопа і потикатися соромно. Вишневецький був чоловіком прямодушним, то так відверто й сказав про це цареві. Цар покректав, почухав потилицю і придумав хитромудрий план, з допомогою якого вирішив спровадити від себе і кабардинців з черкесами, і такого недипломатичного князя. Спровадити якнайдалі і на як найдовший час.

У супроводі кабардинського князя Канлика, Вишневецький з козаками поплив до Астрахані, а звідти-світ неблизький - верхи подався до Кабарди, де, за наказом царя, мав зібрати військо супроти хана.

Але чи багато його збереш по черкеських та кабардинських горах? Всілякими правдами й неправдами, збільшивши чисельність свого воїнства, князь прибув на Дніпро, звідки цар наказав йому стежити за татарами. Не воювати з ними, а саме стежити за їхніми діями, не провокуючи на війну. Але які там "дії", яке стеження? Дізнавшись, що Вишневецький знову прийшов по їхні душі — на той час уже саме ім'я князя наводило жах на татарські улуси, - кримчаки подалися за Перекоп і замкнулись на півострові, а сам хан із військом про всяк випадок відступив у гірську частину Криму.

Ціле літо згайнував Вишневецький під Іслам-Керменем, чекаючи на дозвіл царя увійти в Крим. Але так і не дочекався. Цар побоювався, що татари об'єднаються з турками і не тільки Вишневецького розгромлять, а й підуть війною на Москву. Ось чому восени він наказав Вишневецькому залишити на Дніпрі того ж таки дяка Ржевського з його стрільцями, а самому вертати до Москви. Абсурдність цих розпоряджень була очевидною, та наш князь і цього разу скорився. Хоч і не приховував, що таке, з дозволу сказати, "воювання" йому не до смаку. Знову спроваджений до Бельова, князь мав час - мало не рік -подумати над своїм становищем і над своїми ідеями щодо козацтва, Січі, Великого князівства Київського.

І тут стався цікавий випадок, який іще додав штрих до слави Вишневецького як полководця. Хоч цього разу він навіть шаблею не махнув. Дізнавшись, що цар відбув з військом до Лівонії (Прибалтики), кримський хан зібрав стотисячну орду (а цар, нагадаю, посилав проти неї Вишневецького з 5 тисячами!) і під командуванням свого сина Магмет-Гірея скерував її на Москву. Сміливо рушили татари. І може б, таки й захопили столицю Московії, але незабаром розвідка доповіла кримському принцові, що військо московське до Лівонії ще не вирушило. А головне, князь Вишневецький не їде з царем, як на те сподівалися в Криму, а залишається в Московії і може разом з боярами очолити військо. Пограбувавши околиці Московії, татари з півдороги повернули до Криму.

На початку 1559 року цар знову відрядив Вишневецького в похід, але дав тих-таки п'ять тисяч воїнів. Та ще 8 тисяч повів боярин Адашев. Діяли ці загони порізно. Вишневецький досить успішно громив кримчаків і турків під Азовом. Адашев спустився Дніпром до Криму і зумів визволити з полону багатьох бранців. Але хан устиг зібрати військо і кинутись йому навздогін...

Отак, зі змінним успіхом повоювавши на боці царя московітів, князь Вишневецький остаточно розчарувався в ньому і навесні 1561 року зі своїм козацьким загоном повернувся в Україну та розташувався в урочищі Монастирище, поблизу Черкас. Загалом він не мав права робити цього, бо все ще залишався підданим московського царя. Але за старосту черкаського був у цей час його двоюрідний брат Михайло Вишневецький. Він поставився до князя, як і годилось родичеві, і саме з урочища Д. Вишневецький надіслав листа Сигізмунду-Августу. Висловив у ньому все, що думав про московського царя та його воювання проти татар, і попросив охоронної грамоти, з якою безборонно міг би добутися до Кракова, для аудієнції. А ще просив прийняти на королівську службу.

Про московського царя король був такої самої думки. Тож охоронну грамоту Вишневецькому надіслав і на службу прийняв. Але ж треба було якось пояснити польській аристократії, чом це він комусь дарує зраду, хай навіть цей зрадник - славнозвісний полководець Вишневецький. І король - а найпевніше, хтось із його радників - знайшов геніальний вихід. Сигізмунд-Август офіційно оголосив, що князь перебував у Московії не тому, що бажав служити цареві, і не тому, що зрадив його величність або шукав кращої платні, а щоб дізнатися, що там "діється у ворожому стані і тим якнайдужче прислужитися Речі Посполитій*. Отож, коли князь прибув до Кракова, не тільки весь королівський двір, а й сам він був приємно здивований, дізнавшись, - причому останнім, - що, виявляється, він ще й славетний розвідник! Що, виявляється, він не вірно служив цареві-батюшці за жалування та місто Бельов, а займався розвідкою на користь Польщі!

Хроністи засвідчують, що зустрічали Вишневецького в столиці як національного героя, цілими натовпами. Правда, не тому, що повірили, нібито він був розвідником (тут усі все добре розуміли), а тому, що слава про нього як про талановитого полководця та мужнього охоронця південних кордонів Польщі, ще й досі гуляла по всій державі. Козакам, що залишалися до часу в Монастирищі, король теж пробачив (за них клопотали обидва Вишневецькі), але про всяк випадок наказав переправити їх до Естонії. Нехай тепер там послужать.

Хоч першу козацьку фортецю, першу Січ татари зруйнували, проте ідея не вмерла. її підхопили інші козацькі ватажки і вожді. Вона пережила князя Вишневецького і дійшла до наших днів.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Козацькі вожді України» автора Царенко О.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Дмитро Вишневецький. Князь, засновник запорізької фортеці, гетьман запорізького козацтва.“ на сторінці 2. Приємного читання.

Зміст

  • Відчуття вічності. Вступне слово.

  • Книга перша. Лицарі дикого поля.

  • Костянтин Острозький. Князь, великий гетьман литовський, гетьман українського козацтва.

  • Михайло Глинський. Князь, керівник антилитовського повстання.

  • Предслав Лянцкоронський. Гетьман українського козацтва.

  • Остафій Дашкевич. Гетьман, один з фундаторів українського козацтва.

  • Дмитро Вишневецький. Князь, засновник запорізької фортеці, гетьман запорізького козацтва.
  • Остафій Ружинський. Князь, гетьман українського козацтва.

  • Венжик Хмельницький. Гетьман українського козацтва

  • Михайло Вишневецький. Князь, гетьман українського козацтва

  • Іван Свирговський. Гетьман українського козацтва.

  • Богдан Ружинський. Князь, гетьман українського козацтва.

  • Павлюк. Кошовий отаман запорізького козацтва.

  • Нечай. Військовий осавул, кошовий отаман запорізького козацтва.

  • Іван Підкова. Гетьман українського козацтва, Великий князь (господар) Молдови

  • Яків Шах. Кошовий отаман, гетьман українського козацтва.

  • Ян Оришевський. Гетьман реєстрового козацтва

  • Самійло Зборовський. Гетьман українського козацтва.

  • Богдан Микошинський. Гетьман запорізького козацтва.

  • Михайло Ружинський. Князь, гетьман запорізького козацтва.

  • Гаврило Полуботок. Кошовий отаман запорізького козацтва.

  • Василь-Костянтин Острозький. Князь, полководець, громадський діяч.

  • ЗАХАР КУЛАГА, кошовий отаман запорізького козацтва.

  • Лук'ян Чорнинський. Гетьман запорізького козацтва.

  • Северин Наливайко. Гетьман українського козацтва, гетьман повстанської армії.

  • Григорій Лобода. Кошовий отаман, гетьман запорізького козацтва, гетьман повстанської армії.

  • МАТВІЙ САУЛА, полковник, наказний кошовий отаман, гетьман повстанської армії.

  • Стефан Кремпський, полковник запорізького козацтва, гетьман повстанського війська.

  • Каспар Підвисоцький. Полковник, кошовий отаман.

  • Кирик Ружинський, князь, гетьман запорізького козацтва, командир польсько-українських ополченців.

  • Христоф Нечковський. Гетьман реєстрового козацтва.

  • Гнат Василевич. Гетьман запорізького козацтва.

  • Семен Скалозуб. Гетьман реєстрового козацтва.

  • Самійло кішка, гетьман запорізького козацтва.

  • Гаврило Крутневич, гетьман українського козацтва.

  • Іван Куцкович, гетьман запорізького козацтва.

  • Іван Косий, гетьман запорізького козацтва.

  • Кернозинський, полковник війська запорізького.

  • Михайло Найманович, кошовий отаман запорізького козацтва.

  • Григорій Тискиневич, гетьман запорізького козацтва.

  • Петро Сагайдачний, кошовий отаман, гетьман запорізького козацтва, гетьман України.

  • Петро Одинець, кошовий отаман низових козаків, український дипломат.

  • Дмитро Барабаш, гетьман запорізького козацтва.

  • Петро Жицький, наказний гетьман козацького війська.

  • Яцко Бородавка, гетьман запорізького козацтва.

  • Оліфер Голуб, гетьман реєстрового козацтва.

  • Олексій Шафран, полковник, отаман запорізьких і донських козаків.

  • Марко Жмайло, гетьман запорізького козацтва.

  • Михайло Дорошенко, гетьман запорізького козацтва.

  • Андрій Діденко, гетьман реєстрового козацтва.

  • ТАРАС ТРЯСИЛО, гетьман запорізького козацтва, гетьман України.

  • Тиміш Орендаренко, гетьман реєстрового козацтва.

  • Андрій Гаврилович, гетьман нереєстрових козаків.

  • Григорій Чорний, гетьман запорізького козацтва.

  • Левко Іванович, гетьман реєстрового козацтва.

  • Семен Перев'язка, гетьман реєстрового козацтва.

  • Іван Сулима, гетьман запорізького козацтва.

  • Василь Томиленко, гетьман реєстрового козацтва.

  • Сава Кононович, гетьман реєстрового козацтва.

  • Павло Павлюк, гетьман українського козацтва, командувач повстанської армії.

  • Михайло Татаринов, полковник, командир експедиційного козацького корпусу.

  • Ілляш Караїмович, гетьман реєстрового козацтва.

  • Яків Остряниця, гетьман нереєстрового козацтва, командувач повстанської армії.

  • Дмитро Гуня, кошовий отаман, гетьман повстанського війська.

  • Карпо Скидан, полковник нереєстрових козаків, командир повстанських загонів.

  • Павло Носковський, полковник, головнокомандувач козацького війська в Австрійській імперії.

  • КАРПО ПІВТОРАКОЖУХА, полковий осавул, гетьман повстанської армії.

  • Максим Гулак, гетьман повстанської армії.

  • Іван Барабаш, наказний гетьман реєстрового козацтва.

  • Книга Друга. Клейноди козацької слави.

  • Іван Виговський, генеральний писар, гетьман України.

  • Максим Кривоніс, полковник черкаський, перший полковник визвольної армії.

  • Іван Богун, полковник вінницький, наказний гетьман визвольної армії.

  • Филон Джалалія, полковник прилуцький, полковник кропивнянський, дипломат, наказний гетьман визвольної армії.

  • Тиміш Хмельницький, полковник, командир корпусу визвольної армії.

  • Матвій Гладкий, полковник миргородський, полковник Визвольної армії, керівник антипольського повстання.

  • Мартин Небаба, полковник чернігівський, полковник Визвольної армії.

  • Станіслав Морозенко, полковник реєстрового козацтва, полковник корсунський, командир корпусу визвольної армії.

  • Іван Золотаренко, полковник ніжинський, наказний гетьман визвольної армії.

  • Филон Гаркуша, полковник Визвольної армії, командир окремого повстанського корпусу.

  • Кіндрат Бурляй, полковник гадяцький, наказний гетьман визвольної армії.

  • Максим Нестеренко, полковник корсунськй, полковник Визвольної армії.

  • Степан Пободайло, полковник, командир окремого корпусу Визвольної армії, наказний гетьман Лівобережної України.

  • Яків Томило, наказний гетьман Визвольної армії.

  • ЛАВРІН КАПУСТА, полковник гадяцький, суботівський городовий отаман.

  • Федір Лютай, кошовий отаман запорізького козацтва.

  • Данило Нечай, полковник брацлавський, полковник Визвольної армії.

  • Семен Височан, керівник козацько-селянського повстання на Галичині, полковник війська підгірського, полковник Визвольної армії, полковник Лисянський.

  • Худолій, гетьман повстанців, гетьман України.

  • Іван Ганжа, полковник Уманський, полковник Визвольної армії.

  • Йосип Глух, полковник уманський, командир корпусу Визвольної армії.

  • Іван Сірко, полковник Визвольної армії, полковник кальницький, кошовий отаман запорізького козацтва.

  • Іван Стягайло, кошовий отаман запорізького козацтва.

  • Іван Нечай, полковник Визвольної армії, полковник білоруський, відомий дипломат.

  • Юрій Хмельницький, гетьман України.

  • Григорій Лісницький, полковник Миргородський, наказний гетьман України.

  • Іван Ковалевський, дипломат, генеральний осавул визвольної армії.