У фортеці почалися пожежі, залога танула на очах. Щоб якось припинити це божевілля, майже весь гарнізон вийшов із-за стін і кинувся на козаків. Ті розступилися, даючи полякам дорогу до міста. Не квапився й Золотаренко. Він дав змогу полякам утягтися до вузьких вуличок, а потім кинув на них свою піхоту зі списами. Авжеж, тут, як і в Смоленську, польська піхота такої зброї не мала і техніки захисту від неї в пішому бою не знала. Що ж до зброї вогнепальної, то за тих часів у близькому бою користуватися нею було важко: довго перезаряджати. Як запевняють нас хроніки, рідко хто з польського гарнізону Гомеля вцілів. Наказний гетьман знову відродив там владу гетьмана України.
Під Новим Биховом Золотаренко дещо змінив тактику. Після нетривалої облоги він посеред ночі - саме на польське свято - почав штурмувати не місто, а фортечний замок, де бенкетували офіцери. Стояли морози, сипало снігом, і полякам, при горілці сидячи, якось не вірилося, що за такої хурделиці хтось годен іти на штурм. Та ще й не міста, а одразу фортеці. Одначе козаки наважились. І, як твердять хроністи, допомагали їм не тільки драбини, а й велетенські кучугури снігу, що їх понамітало попід мури та вежі. Багато хто тоді віддав богові душу просто за столом, чимало повтікало із замку до міста. Вранці, дещо оговтавшись, поляки спробували відбити фортецю, але Золотаренко вдарив по них із усіх гармат, які тільки були у фортеці.
Добре пошарпане польське військо почало відходити в бік Литви. Та наказний гетьман передбачив і такий варіант. Кілька козацьких загонів чатували на поляків і литовців на дорозі відступу, і мало кому пощастило уникнути полону. Можете уявити собі, з яким гонором наказний гетьман Золотаренко надсилав у дарунок цареві Олексію Михайловичу близько 3 тисяч полонених. Погодьтеся, що такий жест може дозволити собі далеко не кожен полководець.
Цар, ясна річ, був задоволений. Спеціальною грамотою він похвалив Золотаренка, а водночас відзначив хоробрість Юрія Хмельницького, про якого наказний гетьман повідомляв у своєму листі. Похвалити цар, звичайно ж, похвалив. Але на цьому не заспокоївся.
Він уже бачив себе правителем Білорусії й Литви. Залишилося тільки остаточно завоювати їх (чужими руками!) та приєднати до своєї імперії. Проте Януш Радзивілл мав свій погляд на речі. Вів зібрав нову армію і незабаром вирушив з Литви в Білорусію, намагаючись витіснити з неї й українців, і росіян. Дізнавшись про це, наказний гетьман Золота-ренко і князь Олексій Трубецькой, що командував російськими військами, об'єдналися поблизу Могилева і рушили назустріч польсько-литовським військам.
Зійшлися дві армії на річці Березині" такій знайомій нам із значно пізнішої історії, пов'язаної з Наполеоном. Так ось, саме на цій річці й випало наказному гетьману Іванові Золотаренку давати головний бій Янушу Радзивіллу. Удало маневруючи, литовський головнокомандувач довгенько стримував натиск українських і російських військ. Але тільки доти, доки Золотаренко не вибрав слушної хвилини та не вдарив у самий центр поляків і литовців. І знову вдався до своєї улюбленої тактики. Озброївши піхоту довгими списами, він повів її в атаку. Наблизившись до ворога, козаки зробили могутній залп з рушниць і пістолів, а тоді, не даючи супротивникові змоги опам'ятатися, вдарили на нього списами. Битва, як зазначають хроністи, була тривалою і запеклою, але з самого початку - з перевагою українців. Решткам Радзивіллового війська пощастило врятуватися тільки тому, що, перебравшись на протилежний берег річки, вони попалили за собою мости й переправи. Зате весь обоз та артилерія припали переможцям.
Після цієї вирішальної битви, українці й росіяни знову поділилися на двоє військ. Корпус Золотаренка перейшов із боями цілу Білорусію і, ламаючи опір поляків та литовців, добувся до Вільни (сучасного Вільнюса). При цьому козаки взяли штурмом близько двохсот міст, містечок та укріплених замків. І нема підстав вважати, що хроністи завищили цю цифру.
Цікаво, що по здобуттю Вільни, якого російські війська домоглися разом з українськими, російський цар Олексій Михайлович негайно заходився титулувати себе: "Цар і Самодержець Великої, Малої і Білої Русі". І саме з того року — року перемог українського козацтва - російські царі й величають себе "Царями всеросійськими". І як твердить автор "Історії русів", саме відтоді замість "цар Московський" ввійшов в ужиток титул "цар всеросійський".
Як це не дивно, але досі ніхто з наших дослідників не замислився - я маю на увазі по-справжньому - над тим, що це за історична постать така - наказний гетьман Іван Золотаренко. Яка роль належить йому в історії України, що трагічно втрачала свою нетривку незалежність і мусила дивитися, як дедалі ширшають простори Російської імперії. І як цей наказний гетьман шаблями і списами українських козаків вирішував долю Польщі, Литви, Росії, і навіть, якоюсь мірою, України, хоч долю останьої, по суті, вже вирішила Переяславська угода...
Існує кілька версій загибелі Івана Золотаренка. Дехто вважає, що це сталося під час іще однієї битви під Новим Биховом, дехто твердить, що... Та ми всіх версій не розглядатимемо. Найвірогіднішою здається та, якої дотримується автор "Історії Русів". За наказом російського царя, Золотаренко відвів свої війська з Литви і мав розташувати їх гарнізонами в центральній частині Білорусії, в тих - слід вважати - стратегічних місцях, де вони з однаковим успіхом могли заступати шлях литовсько-польським військам і на Московію, і в Україну. Отже, дорога йому стелилася через уже знайомий нам Новий Бихов. Тільки цього разу наказний гетьман в'їхав сюди як переможець, - на чолі війська, без бою, оскільки в місті був козацький гарнізон.
У час цього церемоніального в'їзду його й убив пострілом з мушкета органіст місцевого костьолу - із засідки на дзвіниці. Вбивця, як свідчить хроніст, сам, із власної волі, зізнався в скоєному. Мабуть, вважав, що наказний гетьман Золотаренко - саме та постать, той полководець, вбивство якого забезпечить йому місце в історії. І він не помилився.
Отже, наказний гетьман Іван Золотаренко... Полководець, який добув для російської корони Смоленськ, майже всю Білорусію і частину Литви... Як бачимо, були в нас і такі полководці.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Козацькі вожді України» автора Царенко О.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Іван Золотаренко, полковник ніжинський, наказний гетьман визвольної армії.“ на сторінці 2. Приємного читання.
