Передусім гетьман вимагав визнати Іова Борецького митрополитом Київським. Річ у тім, що в червні 1620 року Україну відвідав патріарх Єрусалимський Феофан, який повертався з Москви, де висвятив у російські патріархи Філарета. Скориставшись із того, що шлях Феофана пролягає через українські землі, гетьман України зумів умовити патріарха, щоб той висвятив І. Борецького на київського митрополита, а кількох священників - на єпископів українських земель. Тож тепер Сагайдачний вимагав від поляків гарантій того, що вони і визнають, і підтримуватимуть київську митрополію. А ще - визнають владу українського гетьмана над Україною, скасувавши при цьому посаду "козацького старшого", що його призначав польський уряд; припинять утиски козацтва...
Поляки мусили на все погодитись. І тоді козацьке військо виступило проти турок. Сили були вбивчо нерівними. Сорок тисяч козаків та вісімдесят сім тисяч поляків проти чотирьохсот тисяч турецько-татарських військ! За всіма канонами війни, султан Осман II просто був приречений на перемогу. Війська зійшлися під Хотином, поблизу Дністра. Під час першої атаки турків, що мала місце 8 вересня 1621 року, козаки спершу продемонстрували досить мляву оборону. Це додало яничарам духу, і вони величезною масою наблизились до обвідних ровів, що ними козаки оточили свій табір. Та саме в пору, коли турки заметушилися, ладнаючи перехід через рів, козаки вдарили з гармат і мушкетів. Після кількох залпів турки кинулись навтікача до свого табору. Скориставшись із паніки, козаки перейшли в атаку і, не перестаючи палити з мушкетів та пістолів, прорвалися аж до турецького обозу.
Якби того дня козаки й не досягли остаточної перемоги над турками, то, принаймні, позбавили б їх обозу, а це вже можна було вважати за напівперемогу. На жаль, поляки на чолі з коронним гетьманом Каролем Ходасевичем козаків не підтримали. Замість того, щоб негайно вийти зі свого табору й щосили вдарити турків з флангу, польське військо спокійнісінько стежило за тим, що діється на полі бою, ніби там, під Хотином, ішлося не про долю Польщі, а точився звичайнісінький лицарський турнір. Така поведінка союзників настільки обурила козаків, що більшість із них вимагала негайно кинути поле битви - нехай, мовляв, турки розбираються з польським воїнством без них. Це дуже налякало польське командування. До козацького табору прибула велика делегація, якій - не без допомоги Сагайдачного - ледве вдалося погамувати українське військо.
Загалом, у цій битві, що тривала понад п'ять тижнів, жодна зі сторін перемоги так і не здобула. Але, посилаючись на те, що миру попросив султан, поляки й досі вважають, що вони вийшли з хотинської битви переможцями. Одначе, свідки подій трималися думки, що успіху польсько-українське військо домоглося саме завдяки талантові Сагайдачного. Стримуючи переважаючі сили ворога, гетьман, вже будучи на той час тяжко пораненим, так уміло вибудував оборону і так вчасно давав накази про контратаки, що турки, попри всі свої зусилля, не добрали способу здолати козаків. Про талант Сагайдачного мовиться ще й тому, що в розпал битви польський головнокомандуючий Ходкевич і королевич Владислав (він, до речі, прибув під Хотин із суто "королівським" запізненням) тяжко похворіли на пропасницю. Та якщо Ходкевич справді захворів і помер від хвороби, то королевич Владислав (на думку деяких хроністів) просто впав у відчай, отож хвороба його видається, м'яко кажучи, дипломатичною.
Визнаючи першість Сагайдачного та відзначаючи його талант і мужність, королевич Владислав відвідав його після бою (Сагайдачний лежав знесилений раною, в нього починалася гангрена), і почепив йому на шию коштовне намисто з оздобленим рубінами портретом короля Сигізмунда III та подарував карету, якою гетьман добувся до Києва.
До речі, цікава деталь. Щоб підкреслити, що в цій битві не було ні переможців, ні переможених, султан і королевич Владислав вишикували свої війська на рівнині одне проти одного. При цьому польське військо стояло розгорнуте у формі орла з розпростертими крильми, а турецьке - у формі півмісяця. Попереду своїх військ стояли султан і королевич. Простоявши так цілу годину, турки попрощалися з поляками схилянням голів та прапорів, а поляки - схилянням голів. Доповнили цей лицарський спектакль подарунки: султан подарував королевичеві бойового слона і коня, а королевич султанові — коня і дві гармати. Козаки, які зазнали в цій битві чималих втрат і виявили найбільшу мужність, стояли при цьому "на гальорках" і переглядали все, що діялось на полі недавньої битви, як величезну виставу просто неба. Та все одно їм припала найбільша нагорода: вони пішли з-під
Хотина з довічною славою мужнього, нездоланного воїнства.
До Києва Сагайдачний повернувся тяжко хворим. Уже перед смертю одержав королівську грамоту, в якій Сигізмунд ІІІ дякував йому за допомогу в Хотинській битві і запевняв: "Обіцяємо дарувати вам удесятеро більше від того, що ви забажаєте від нашої милості*.
Помер гетьман України Сагайдачний 10 квітня 1622 року і похований у Києво-Братському монастирі. Майже все своє майно і маєтності він заповідав Київській та Львівській братським школам, що теж слід сприймати, як мудрий приклад для його наступників, для всіх заможних в Україні сущих.
В особі гетьмана Петра Сагайдачного український народ має видатного полководця і політичного діяча світової величі. Чого, здається, всі ми так досі й не усвідомили.
З перших років незалежності України ім'я гетьмана Сагайдачного почав носити на своєму борту флагман українського військово-морського флоту. І в цьому є вища справедливість: в особі Сагайдачного Україна має справді видатного флотоводця.
Петро Одинець, кошовий отаман низових козаків, український дипломат.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Козацькі вожді України» автора Царенко О.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Петро Сагайдачний, кошовий отаман, гетьман запорізького козацтва, гетьман України.“ на сторінці 3. Приємного читання.
