Зрозумівши свою помилку, турки зібрали все, що лишалося в шанцях під фортечними стінами, й кинулися визволяти табір. Козацькі гармати так влучно переполовинили їхні лави, що кіннота й піхота досить легко погнала рештку турецького війська до табору татар. А дорогою на нього напали ще й московіти з допоміжних полків та самі астраханці.
Наказ короля було виконано: козаки повернули Астрахань московітам. Турки ж уночі знялись у бік Азовського моря, а татари їх прикривали. Що ж до козаків, то вони не кинулись навздогін — на те королівського веління не мали.
На ньому можна було б і закінчити розповідь про переможний похід гетьмана Михайла Вишневецького на Волгу, якби не одна подія, що безпосередньо вплинула на подальший розвиток козацького руху - вже на Дону.
Розпочалось усе доволі прозаїчно. Захопивши турецький табір, козаки стали власниками величезних багатств, особливо військових. Запорожці, а найдужче найбідніші з-поміж козаків, охочекомонні, сподівались і, певна річ, мали на це право, що, як не вся здобич, то принаймні значна частина її припаде на них. Проте гетьман вирішив поділити здобуте добро на три частки: одну віддав московітам, другу поділив між козаками, а третю призначив до Української скарбниці (згодом її називали Малоросійською), звідки кошти мали -з дозволу польської королівської скарбниці - надходити на розвиток українських земель.
Значна частина козаків лишилась незадоволеною. Але найболючіше вразило запорожців те, що Вишневецький ні за що, ні про що, отак собі, "за спасибі", передав московітам усю добуту в турків важку артилерію. Гармата, особливо важка, була на той час величезною цінністю для будь-якого війська, не кажучи вже про запорожців, які в справі озброєння покладалися тільки на трофеї. З якого б то дива, гомоніли вони, віддавати артилерію московітам? Ніхто цього втямити не міг.
Козаки почувались настільки тяжко скривдженими, що понад п'ять тисяч з них кинули табір Вишневецького й рушили в Україну окремим загоном. Та коли вони добулися Дону, їм сподобалась одна зручна для табору та поселення, а отже й для оборони, коса поблизу Азова. Оскільки серед бунтарів виявилося чимало вихідців із Черкас та їх околиць, то й місто, що його вони заснували тут, назвали Черкеськом.
Трохи облаштувавшись на новому місці, українські козаки запросили до себе донських, що невеличким гуртом таборилися в містечку Донському і теж мали поміж себе чимало українців. Через якийсь час на Дон, дізнавшись про те, що там уже е українське козацтво, прийшов ще один козацький кіш. Так і започаткувався новий етап розвитку донського козацтва, що його, хоч і не безпосередньо, а все ж можна пов'язати з іменем гетьмана, князя Михайла Вишневецького.
* * *
Похід українських козаків на Волгу належно оцінила Варшава, сформувавши про князя М. Вишневецького думку як про одного з найздібніших полководців.
Як же складалася подальша доля гетьмана? Відомо, що 1574 року король відрядив його з дипломатичною місією за межі Речі Посполитої - чи то з бажання справді дати звитяжцеві перепочинок од походів, чи з небажання бачити й надалі на чолі впливових прикордонних староста досвідченого воїна, який, попри конфлікт під Астраханню, все ж не втратив авторитету серед козацтва. Можливо, бралося також до уваги й те, що гетьман неабияк прислужився московітам, і вони могли стати союзниками козаків у боротьбі проти корони...
Та минуло кілька років, і князь М. Вишнєвецький знову опинивсь у вирі українсько-польських відносин. 1575 року польський престол обійняв семиградський князь Стефан Баторій. Він, зваживши на помилки своїх попередників, які завше ставились до українських козаків, особливо запорожців, із недовірою і часто конфліктували з ними, вирішив нормалізувати становище. Диктувалося це ще й тим, що новий король почав досить ґрунтовно готуватися до війни з московітами, а тут без козаків сподіватися на успіх не доводилося.
Але яким чином можна підпорядкувати собі козацтво? Передусім, треба збільшити чисельність реєстру, тобто кількість козаків, що перебували на службі в короля й мали за це платню, озброєння га провіант. Тож король і наказав збільшити загін реєстровиків до 600 осіб, дібравши до нього найкращих з-поміж козаків. Ясна річ, малося на думці, що ці 600 чоловік становитимуть ядро, а в разі війни, чисельність загону значно зросте. Відтак слід було негайно подбати про керманича. Рішучого, впливового, досвідченого. Чи був такий в Україні? Був. Князь Михайло Вишневецький. Йому знову приділили староства Черкаське й Канівське, а на посаді гетьмана він замінив померлого Юрія Язловецького. Основне завдання реєстрового козацтва визначалося чітко: "Всіх непокірних упокорювати, ловити і знищувати, як ворогів корони*. І справді, більшість повстань поляки придушували згодом шаблями реєстровиків.
Як це не дивно, але про Михайла Вишневецького ми в нашій історичній, сьогочасній літературі майже не згадуємо - хоч ім'я його подивувалось і в "Історії русів", і в дослідженнях В. Голобуцького; і з інших джерел випливало. Та коли мова заходить про становлення реєстрового козацтва, думка можлива лише одна: саме цей гетьман вів у справі перед. Це він, згідно з деякими джерелами, був першим володарем містечка Терехтемирова, що його польський король передав реєстровикам за своєрідну столицю, де мали бути їхні штаб-квартира, арсенал, шпиталь, монастир та інші служби. Нарешті, саме М. Вишневецький командував козацькими полками, що разом з поляками брали участь у війні 1579-1580 років проти Московії.
Час для початку війни Стефан Баторій обрав слушний. Росія протягом двадцяти років уже досхочу навоювалася за вихід до Балтійського моря. Крім того, вона перебувала на межі громадянської війни, оскільки цареві протистояла досить сильна група бояр, яка тільки й чекала моменту, щоб його скинути.
Перебіг усієї польської кампанії - тема іншої розмови. Для нас же важливо, що в ній брав участь Михайло Вишневецький, який передусім вибив росіян-московітів із стародавнього українського Чернігова. Потім так само вибив їх із
Путивля та інших українських містечок і сіл теперішніх Чернігівської та Сумської областей. Але на цьому не спинився. Щоб остаточно відтіснити московітів від прикордонних українських земель, він зі своїми козаками взяв штурмом Радогощ, Брянськ, Рильськ, Орел... І під час цих штурмів, мабуть, не раз згадував про те, як необачно віддав московітам важку артилерію. Може, саме з її допомогою він здобував би ці міста значно легше, з меншими втратами.
Невідомо, як би розгортався козачий наступ далі, але в цей час поляки всі сили кинули на могутню фортецю московітів Псков. Облога тривала довгенько, понад 130 днів. Захисники відбили 231 штурм поляків. До речі, відомо, що серед захисників Пскова відзначився українець, полковник Мисько, родом з Черкас, що прибув із Дону на чолі полку з 500 шабель. Цілком можливо, що це були козаки, які свого часу відокремилися від війська М. Вишневецького. Зазнавши невдачі в облозі і з'ясувавши, що війська не готові до тривалої війни взимку без відповідного спорядження, поляки підписали 15 січня 1582 року договір з Московією про перемир'я на 10 років.
За мирної доби, як відомо, талант полководців пригасає. Пригас він і в Михайла Вишневецького, який, хоч і далі боронив південноукраїнські землі від кримських татар, проте якимись особливими походами та битвами не відзначився. Хіба що взяв активну участь у придушенні повстання Наливайка. Проте й того, що ми знаємо про князя, гетьмана реєстрового козацтва Михайла Вишневецького досить, щоб говорити про нього, як про видатного воєначальника.
Іван Свирговський. Гетьман українського козацтва.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Козацькі вожді України» автора Царенко О.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Михайло Вишневецький. Князь, гетьман українського козацтва“ на сторінці 2. Приємного читання.
