Розділ «39. СВІТОВЕ ГОСПОДАРСТВО»

Науково-технічна революція впливає і на зміни в розміщенні господарства світу. Так, географія промисловості, що склалася лід впливом чинників, які діяли наприкінці XIX — у першій половині XX ст., доповнюється такими новими рисами:

1) відбулася переорієнтація базових матеріаломістких галузей промисловості від орієнтації на місцеву сировину до орієнтації на ринки збуту кінцевого продукту. Більшість промислових районів, що нині найбільш динамічно розвиваються, якраз не мають сировинних баз. Так, Японія, Франція, Італія, Республіка Корея на 9/10 залежать від довозу енергоносіїв, мінеральної сировини, але мають потужну енергетику і важку промисловість. Добувна промисловість зберігає провідну роль тільки в нових ресурсних районах окремих розвинутих країн (Канада, Австралія, ПАР тощо), в країнах, що розвиваються, та деяких постсоціалістичних країнах (Росія, Казахстан тощо);

2) основними центрами і регіонами, де розміщені галузі виробництва й інші види економічної активності, стали території з передовою наукою та освітою. Територіальне поєднання освіти, науки, наукомістких виробництв нині типове для великих столичних агломерацій і провідних промислових районів економічно розвинутих країн. У США — це райони Промислового поясу та Тихоокеанського узбережжя; в Європі — так зване індустріальне ядро Європи, що охоплює території від півдня Великобританії до Північної Італії; в Японії – зона мегалополісу Хоккайдо; в Росії — регіони Москви, Санкт-Петербурга; в Україні — Донбас, Придніпров'я. Перспективною формою територіальної організації науково-виробничих комплексів стали технополіси — цілеспрямовано сформовані зони діяльності, в яких поєднуються взаємодіючі науково-дослідні інститути, вищі навчальні заклади та наукомісткі промислові підприємства. Вони вже створюються в Японії та інших країнах;

3) сучасні процеси перебудови світового господарства привели до високої територіальної концентрації виробничої діяльності й населення. Посилилися процеси урбанізації, що, з одного боку, сприяє консолідації ринків збуту, створенню перспективних маркетингових систем, використанню спільної інфраструктури, з другого — загострює екологічні й соціальні проблеми. Звичайно, на розміщення господарства впливають і інші чинники: орієнтація на використання висококваліфікованої робочої сили в економічно розвинутих країнах або на дешеву робочу силу в країнах, що розвиваються; можливості використання вигідного географічного положення або транспортної доступності; орієнтація на потенційні ринки збуту продукції. До того ж доводиться враховувати й екологічний фактор — законодавством багатьох країн передбачаються жорсткі санкції за забруднення навколишнього середовища.

НТР сприяла значній структурній модернізації світового господарства, зміні співвідношення найважливіших сфер економіки. Так, частка сільського господарства в структурі світового матеріального виробництва зменшилася з 21 % в 1950 р. до 8 % в 1990 р. У структурі світової промисловості під впливом НТР поступово зменшується частка видобувних і зростає роль обробних галузей. Якщо в 70-х роках співвідношення між ними складало 13:87, то на початку 90-х років — 8:92. Це пояснюється зниженням матеріаломісткості виробництва і зростаючою заміною мінеральної сировини штучною; частка промисловості в розвинутих країнах знижується, а в країнах, що розвиваються, — зростає. Характерно, що випереджальними темпами розвиваються наукомісткі галузі економіки.

Про тенденції структурної модернізації економіки передових країн свідчать зміни у виробництві США. Структурна перебудова господарства під впливом НТР в американському суспільстві супроводжується неухильним посиленням ролі нематеріальних елементів виробничих ресурсів — наукових знань, інформації, кваліфікації, які активно доповнювали й опосередковували елементи матеріальні (сировинні, енергетичні, техніко-технологічні). Неухильно знижується частка базових галузей матеріального виробництва — сільського й лісового господарства, видобувної та обробної промисловості. Галузі так званої важкої промисловості значною мірою втрачають свою роль фундаменту індустріальної економіки, "локомотива" її зростання. До цього слід додати, що визначальною характеристикою техніко-технологічного переснащення господарства США (й не лише цієї країни) є дедалі чіткіша ресурсозберігальна спрямованість. Це означає, що загальне підвищення ефективності господарства забезпечується переважно посиленням економії всіх видів ресурсів (трудових, капітальних, сировинних, енергетичних, фінансових).

Під впливом НТР у структурі господарства відбуваються істотні зміни. У високорозвинутих країнах зростає роль високотехнічних і наукомістких виробництв. Посилюється спеціалізація країн, що розвиваються, на ресурсо- і трудомістких галузях промисловості (нафтопереробна, хімічна, металургійна, легка). Важливого значення набуває екологічний фактор, завдяки якому здійснюється перенесення в країни, що розвиваються, так званих "брудних виробництв" (нафтохімії, чорної та кольорової металургії).

Важливими факторами структурної модернізації стають центри науки і висококваліфіковані кадри. Зараз будь-якій передовій країні потрібні не просто трудові ресурси, а освічені, висококваліфіковані люди, здатні управляти сучасною технікою. Різниця в кваліфікації й вартості робочої сили впливає на розміщення виробництва. "Перші поверхи" обробної промисловості дедалі більше перемішуються в країни "третього світу" для того, щоб використати дешеву робочу силу. Напівкваліфікований робітник в Індії одержує 1—2 дол. за день, тоді як у США за ту саму роботу сплачується 66 дол.

Новий етап науково-технічної революції, що розгорнувся в другій половині XX ст., призвів до глибокої структурної кризи в усіх країнах, насамперед розвинутих. Це не звичайна циклічна криза, а стадіальна, тобто криза, пов'язана з переходом до нової фази соціально-економічного розвитку. Сутність нинішньої структурної кризи полягає в переході від періоду індустріалізації до постіндустріальної епохи.

У рамках єдиної глобальної економічної системи країни й регіони перебувають на різних стадіях розвитку: постіндустріальній, індустріальній і доіндустріальній. Саме різностадійність визначає закономірності просторової організації глобальної системи. Постіндустріальний розвиток істотно ускладнився б без переміщення багатьох видобувних і переробних виробництв у країни й регіони з дешевшою працею, особливо в країни нової індустріалізації.

Розрив основних соціально-економічних показників між країнами Півночі та Півдня ще й досі сягає 10—15 і навіть 100 разів. Це супроводжується й дуже істотними відмінностями в ресурсоспоживанні та рівні виробництва.

Галузево-територіальна структура економічно розвинутих країн зазнає впливу HTR Уній істотно зростає значення наукоємних галузей у структурі промислового виробництва при зменшенні ролі традиційних галузей, посилюється концентрація науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт (НДДКР), а також координаційно-управлінських функцій.

На територіальну структуру господарства (ТСГ) впливають нові структури, що формуються в центрах НДДКР та інформації, тобто безпосередні носії НТР. Зміни ТСГ відбуваються також завдяки впровадженню, матеріальному втіленню результатів НТР. Зростаюча роль наукомістких галузей сприяє переміщенню промислового виробництва до центрів НДДКР, до центрів підготовки й зосередження кваліфікованих кадрів. Вплив НТР та ТСГ полягає насамперед у вдосконаленні та здешевленні інфраструктури, в її ущільненні й поліпшенні забезпеченості нею території. Відтак складаються вигідні умови для прогресу промисловості в більшості районів цих країн, у тому числі складних для освоєння, зникає необхідність жорсткої прив'язки матеріаломістких та енергомістких виробництв до центрів добування відповідних видів сировини та палива, а також виробництва дешевої енергії. Все це сприяє дальшому ущільненню й удосконаленню ТСГ розвинених країн, господарському освоєнню нових територій.

Характер структурних і просторових зрушень у господарстві розвинених країн наприкінці XX ст. був далеко не однозначний. Один із радикальних напрямів зрушень, властивий усім країнам, визначався орієнтацією на дешеву працю. Головним результатом цього руху став прискорений розвиток і висунення на перший план країн з великими ресурсами дешевої робочої сили. В країнах з дешевшою робочою силою концентрувалися масові види продукції, що вимагали в основному праці середньої та низької кваліфікації. До таких галузей належать легка промисловість, виробництво побутових електроприладів, масових видів конторських машин, сільськогосподарських і дорожчих машин, масової електроніки.

Важлива тенденція в територіально-галузевій структурі світового господарства — де підвищення територіальної ефективності і розміщенні промисловості, що виражається в подальшій концентрації індустрії в оптимальних пунктах, передусім у морських портах, які стали своєрідними сировинними базами розвинутих країн. Посилилась орієнтація виробництва на висококваліфіковану робочу силу, що виявилося в переміщенні промисловості до районів із найсприятливішою екологічною ситуацією. В Західній Європі — це райони, прилеглі до Альп, у США — Каліфорнія, південь гірських штатів, Флорида. Рівночасно в окремих країнах із відносно невисоким рівнем розвитку (Італія, Іспанія, Греція та інші) триває орієнтація на дешеву робочу силу, що стимулює прискорення економічного зростання цих країн. Це потягне за собою подальше збільшення ролі Іспанії в Європі. Помітне певне зниження темпів зростання промисловості в Японії, підвищення економічного потенціалу тих частин Північноамериканського континенту, де є можливість використовувати дешеву робочу силу (примексиканський південь США, Пуерто-Ріко та ін.).

Наприкінці XX ст. створюються міждержавні, навіть міжконтинентальні, системи розміщення, представлені транснаціональними корпораціями (ТНК). Елементи такої системи закладалися давно, починаючи з 60-х років,але тільки тепер, із подальшою інтернаціоналізацією світогосподарського життя, набули значних масштабів. На нинішньому етапі розвитку техніки потужності окремих агрегатів давно переросли національні, а іноді й континентальні кордони, й потреби оптимального u використання вимагають створення міждержавної — транснаціональної — системи розміщення виробництва. У процесі розвитку техніки й, головне, конкурентної боротьби розширяється номенклатура виробів. Це спонукає створювати чимраз більше спеціалізованих заводів, що працюють на всю Західну Європу або на весь світ у цілому.

Глобалізація світового господарства дедалі масштабніше включає в нього відсталі країни та їхній активний соціально-економічний простір.