Розділ «36. МІЖНАРОДНІ ОРГАНІЗАЦІЇ НА ПОЧАТКУ XXI СТОЛІТТЯ»

За станом навколишнього середовища на земній кулі пильно спостерігають загальносвітові організації ООН. Провідна серед них — Програма ООН з навколишнього середовища (ЮНЕП) (Найробі). Вона наполегливо виступає за захист природного середовища в усьому світі, оцінює тенденції в його зміні, завчасно попереджає уряди всіх членів ООН про загрози для природного середовища в різних регіонах, розвиває і координує міжнародну природоохоронну діяльність, розпоряджається для цих цілей засобами Глобального екологічного фонду (ГЕФ).

На охорону навколишнього середовища ООН виділяє щорічно близько 21 % усіх своїх коштів. "За даними ЮНЕП, над 1/4суші планети нависла загроза опустелювання. В Африці 66 % площі — пустелі або посушливі землі, і 73 % сільськогосподарських посушливих земель уже непридатні для оброблення. Засоби до існування понад 1 млрд. людей більш ніж у 100 країнах перебувають під загрозою" через зменшення продуктивності сільськогосподарських земель через нераціональність людської діяльності.

ЮНЕП при координації зусиль із ВМО, ІMO, ФАО, ЮНЕСКО й іншими міжнародними організаціями, утому числі новоствореними в останні десятиліття (Міжурядова група експертів із зміни клімату (МГЕЗК), Цільовий фонд ООН для робіт у Судано-Сахеліанському районі з боротьби з опустелюванням, Комітет з природних ресурсів — при ЕКОСОС, Комітет з нових і поновлюваних джерел енергії і енергетичних ресурсів з метою розвитку — при ЕКОСОС, Глобальна система екологічного моніторингу (ГЕМС), Глобальна інформаційна база даних з ресурсів (ГРіД), Міжнародний регістр потенційно токсичних хімічних речовин (М РПТХ) та ін.), організувала багато міжнародних конференцій під егідою ООН, на яких представники держав-членів ООН (від 60 до 180 країн у кожному випадку) підписали конвенції, офіційно узявши на себе зобов'язання виконувати ці конвенції.

Поряд з організаціями ООН, у сучасному світі безліч інших глобальних (загальносвітових) організацій з різних сфер діяльності. Так, у 1950 р. була створена Всесвітня Рада Миру (ВРМ) (Гельсінкі), що керує рухами (організаціями) прихильників миру більш ніжу 150 країнах. Раніше (у 1948 р.) були створені Всесвітня федерація ветеранів війни (ВФВВ) (Париж) і Всесвітня федерація профспілок (ВФП) (Прага) — у 1945 р. Друга об'єднує профцентри близько 100 країн з 215 млн. осіб Паралельно працює Всесвітня конфедерація праці (ВКП) (Брюссель), заснована ще в 1920 р. за підтримки Ватикану як Міжнародна конфедерація християнських (спочатку католицьких) профспілок (МКХП). Вона об'єднує понад 14 млн. осіб, членів профспілок з 80 національних центрів. У 1968 р. ВКП виключила зі своїх офіційних документів посилання на соціальну доктрину християнства. Вона підтримує регулярні зв'язки з ВФП, однак як і раніше виступає проти міжнародної профспілкової єдності трудящих.

Серед інших неурядових організацій виділяються: Всесвітня федерація наукових працівників (ВФНП) з 1946 р. (Лондон), Міжнародна рада наукових союзів (МРНС) (Париж), заснована ще в 1899 р. як Міжнародна асоціація академій, двічі реорганізована, як МРНС діє з 1931 р. (у XX ст. до неї вступили більше 20 великих міжнародних наукових організацій різних країн, у тому числі міжнародні союзи окремих наук — біологічних, географічних, геодезичних і геофізичних, геологічних, мікробіологічних, психологічних, фізіологічних, історії і філософії, теоретичної! прикладні біофізики, теоретичної і прикладної механіки, фармакології та ін.). Окремо слід виділити більш розгалужений Всесвітній союз охорони природи (ВСОП) (до 1988 р. — Міжнародний союз охорони природи і природних ресурсів, МСОП). Його штаб-квартира знаходиться у Швейцарії, у маленькому містечку Глан, а членами Союзу є 630 національних наукових, державних та інших установ з більш ніж 120 країн, 33 міжнародні організації. ВСОП видає широковідому Червону книгу і багато іншої літератури свого профілю. У Союзу найтісніші зв'язки з організація ми ООН, насамперед з ЮНЕП, ЮНЕСКО, ФАО і ЕКОСОС.

Свої інтереси також мають інші численні міжнародні організації найширшого "спектра". Так, слід назвати: Всесвітню федерацію споріднених міст (ВФСМ) (Париж), що поєднує понад 3500 міст із більш ніж 160 держав, Всесвітню раду церков (ВРЦ) з 1948 р. (Женева), керівний орган 300 церков майже в 100 країнах, однак лише християнських, в основному протестантських і православних; Міжнародна федерація астронавтики (МФА) з 1950 р. (Париж), що тісно співпрацює з ЮНЕСКО і МСЕ; Міжнародний союз студентів (МСС) із 1946 р. (Прага); Міжнародна асоціація юристів-демократів (МАЮД) з 1946 р. (Брюссель); Міжнародна організація карної поліції (Інтерпол), відтворена в 1946 р. (Париж), її члени — близько 160 держав.

Дуже активними стали в XX ст., особливо після Другої світової війни, міжнародні спортивні об'єднання фактично майже з усіх популярних видів спорту. їх понад 200. Найбільш універсальна і най відоміша серед них — Міжнародний олімпійський комітет (МОК) (Лозанна, Швейцарія).

Безліч міжнародних організацій складають групу формально не глобальних, але мають міжконтинентальний чи загально континентальний характер і охоплюють своєю діяльністю величезні регіони земної кулі. Серед них з 50-х років XX ст. і понині виділяються дуже високою активністю дві: Організація Північноатлантичного договору (НАТО) і Європейський Союз (Євросоюз), ЄС, що мають свої штаб-квартири в Брюсселі.

НАТО — наймогутніший військово-політичний союз (блок) у світі. Створений у 1949 р. на основі договору між США, Великобританією, Францією, Італією, Канадою, Бельгією, Нідерландами, Люксембургом, Португалією, Норвегією, Данією та Ісландією, він поповнився в 50-х роках Грецією, Туреччиною і ФРН, у 1982 р. — Іспанією, у 2000 р. — Польщею, Чехією й Угорщиною. Проголошений для захисту держав Північної Атлантики від "комуністичної агресії" і з метою "масованої відплати", блок НАТО розширився за рахунок країн Південної і Східної Європи і навіть Туреччини, розташованої в Західній Азії. Він планує прийняти до своїх лав найближчим часом ще кілька країн Східної Європи. Називаючись як і раніше Північноатлантичним, цей блок фактично поширив географічні зони своєї діяльності на велику частину земної кулі. Понад 1500 військових баз, інші важливі об'єкти НАТО розміщені від Гренландії до островів Океанії.

Організація Північноатлантичного договору, поряд з економічною і військовою силою США і Канади, спирається безпосередньо на величезну міць високо розвинутого Європейського Союзу. З 15 держав, що нині перебувають у ньому, 11, в основному найбільших і найсильніших, входять одночасно в НАТО — Німеччина, Франція. Великобританія, Італія, Бельгія, Нідерланди, Люксембург, Данія, Греція, Іспанія і Португалія: поза НАТО залишаються нейтралістські — Ірландія, а також члени ЄС із 1994 р. Австрія, Швеція і Фінляндія. Європейський Союз поступово сформувався починаючи з 1950-х років шляхом економічної інтеграції трьох західноєвропейських співтовариств (Європейського економічного співтовариства (ЄЕС), Європейського об'єднання вугілля і сталі (ЄОВС) і Європейського співтовариства з атомної енергії (Євроатом)) спершу в 1967 р. під назвою Європейське економічне співтовариство (ЄЕС), а з 1993 р. — ЄС. "За піввіку перший в історії інтеграційний блок, розвиваючись вглиб і вшир, у 4,5 рази збільшив свою питому вагу у світовому виробництві товарів і послуг. Майже третина світового валового продукту виробляється тепер на заводах і фабриках, у конструкторських бюро і лабораторіях, на полях фермерських господарств 15 країн Євросоюзу. Це при тому, що тут проживає лише 6,5 % населення планети". Понад 60 % продукту складають транспортні, інформаційні, фінансові, торгові Й інші послуги. Близько 63 % матеріального виробництва ЄС припадало в 1995 р. на готові вироби, а в рамках власне обробної промисловості 29,2 % складала високотехнологічна продукція: автоматичне офісне устаткування, комунікаційні й інформаційні системи, електроніка й електроприлади, хімічні та фармацевтичні продукти. У 1996 р. на країни ЄС припадало більше 40 % світового експорту; тоді ж на частку США — 17%, Японії — 7,3 %. В експорті ЄС готові вироби складали 73 %.

У Європі, найполітизованішій з усіх частин світу, важливу роль відіграють численні міждержавні й загальноєвропейські організації. Перша серед них — Організація з безпеки і співробітництва в Європі (ОБСЄ), створена на початку 1970-х років. Постійна Рада ОБСЄ щотижня засідає у Відні, Економічний форум ОБСЄ — один раз на рік у Празі, Парламентська асамблея ОБСЄ — у Копенгагені. Ще раніше, у 1949 p., була заснована Рада Європи (РЄ) зі штаб-квартирою в Страсбурзі (Франція). Тоді в ній було 10 західноєвропейських де ржав-засновників, у 1999 р. їх стало 40, включаючи Україну. Рада Європи, що складається з представників — членів парламентів Європи, займається питаннями плюралістичної демократії, прав людини, гуманітарного і правового співробітництва, взаємодії у сферах культури, інформації, екології, а також загальноєвропейськими політичними справами, регіональними конфліктами і т. ін.

Інтереси США, Великобританії, а також інших членів НАТО за межами Європи, у Південно-Східній Азії і на Тихому океані захищають військово-політичні блоки — АНЗЮС і АНЗЮК. Перший названий за початковими буквами англійських назв трьох учасників союзу — Австралії, Нової Зеландії і США. Він створений у 1951 р. під приводом захисту Австралії і Нової Зеландії силами США від Японії, що почала мілітаризацію. Фактично США втягнули своїх союзників у війну проти КНДР у 50-х роках, а пізніше — і проти Демократичної Республіки В'єтнам. АНЗЮК (абревіатура, також за першими буквами англійських назв основних учасників блоку — Австралії, Нової Зеландії і Великобританії, чи Сполученого Королівства — UK), утворений у 1971 p., включає ще Малайзію і Сінгапур, захист яких нібито "від можливого нападу ззовні" і було оголошено головною мстою військово-політичного союзу п'яти держав, з яких три — неазіатські.

Серед економічних і політичних міжнародних об'єднань заслуговує на увагу Організація економічного співробітництва і розвитку (ОЕСР) (Париж). Вона була створена ше в 1948 р. як Організація європейського співробітництва, однак фактично це "закритий клуб" ряду найбільш розвинутих країн Європи. Економісти-між народи и к и к и виділяли тоді ці країни як групу найбільш розвинутих у світі. У 1960-1961 pp. ОЕСР підтиском США була перетворена у світову ОЕСР для того, щоб, по-перше, об'єднати зусилля найбільш промислово розвинутих капіталістичних країн на противагу явному росту сили і впливу соціалістичних держав, а також розвитку національно-визвольного руху в Африці, Азії і Латинській Америці. По-друге, США здійснили спробу стримати суперництво між монополіями США, Західної Європи і Японії, запобігти подальшому розчленовуванню капіталістичного світу на локальні економічні й політичні угруповання. У нову організацію в 1961 р. ввійшли Австрія, Бельгія, ФРН, Великобританія, Греція, Данія, Ірландія, Ісландія, Іспанія, Італія, Люксембург, Нідерланди, Норвегія, Португалія, Франція, Швейцарія, Швеція, Туреччина, США, Канада, Японія, Фінляндія, Нова Зеландія й Австралія, у 90-ті роки (до кінця 1998 р.) — Мексика, Чехія, Угорщина, Польща і Південна Корея. У ній як і раніше помітно переважають найбільш розвинуті держави, але склад уже не настільки "елітарний".

Більшість міжнародних організацій мають багатосторонній (так би мовити "багатопрофільний") характер діяльності. Однак у ряді випадків вони у явний спосіб підкреслюють свою етнічну, конфесіональну й іншу приналежність, показуючи тим самим, чиї інтереси захищають. Такими є, наприклад, Ліга арабських держав (ЛАД) з 1945 р. (Каїр) у складі: Йорданія, Ірак, Ємен, Ліван, Саудівська Аравія. Сирія, Кувейт, Бахрейн, Катар, Оман. ОАЕ, Палестина (вся — Азія), Єгипет, Лівія. Судан, Марокко, Туніс, Алжир, Мавританія, Сомалі, Джібуті, Коморські острови (вся Африка). Фактично всі мусульманські країни об'єднує Організація "Ісламський конгрес" (або Організація "Ісламська конференція"), 01К. з 1969 р. (Джидда, Саудівська Аравія).

Міжнародні економічні (вони ж — політичні і т. ін.) організації, як правило, охоплюють територію багатьох держав, у тому числі і на різних материках. Разом з тим, не менше і регіональних угруповань. На першому місці, таким чином, загальні інтереси і мета держав-учасників. Так, зрозуміла мета Організації країн-експортерів нафти (ОПЕК) з 1960 р (Відень), до якої входять нафтовидобувні країни Азії, Африки і Латинської Америки: Алжир, Венесуела, Габон, Індонезія, Ірак, Іран, Катар. Кувейт, Лівія, Нігерія, ОАЕ, Саудівська Аравія. Еквадор. На їхню частку припадає більше 40 % світового видобутку нафти і приблизно 60 % її експорту у світі. ОПЕК установлює поточні ціни на нафту на світовому ринку. Паралельно ОПЕК з 1968 р. діє Організація арабських країн-експортерів нафти (ОАПГ.К) (Кувейт), створена спеціально для захисту інтересів нафтовидобувних арабських країн (Алжир, Бахрейн, Ірак, Катар, Кувейт, Лівія, ОАЕ, Саудівська Аравія, Сирія, Туніс, Єгипет).

У світовому співтоваристві Азія представлена також декількома багатосторонніми організаціями. У деяких з них беруть участь країни Тихоокеанського регіону й інших частин земної кулі. Так, у форум "Азіатсько-тихоокеанське економічне співробітництво" (АТЕС) (Сінгапур), створений у 1989 p., вступили Австралія, Бруней, Гонконг (Сянган), Індонезія, Канада, КНР, Південна Корея, Малайзія, Мексика, Нова Зеландія, Папуа-Нова Гвінея, Сінгапур, США, Таїланд, Тайвань, Філіппіни, Чилі, Японія, а в 1998 р. — Росія, В'єтнам і Перу. АТЕС має статус консультативного органу (саме форуму), але користається у світі помітним авторитетом завдяки своєму представництву. Він займається широким колом питань (як, мабуть, рідко який інший у світі): розвитку торгівлі, науки, промислових технологій, телекомунікацій, транспорту, енергетики, збереження морських ресурсів (особливо Тихого океану), регулювання рибальства, раціонального використання людських ресурсів (насамперед трудових) і продовольства, туризму, сфери послуг. При явній "строкатості" складу АТЕС, усі питання взаємодії, пошуку рішень вирішуються на основі консенсусу.

Дуже своєрідним характером діяльності відрізняється Асоціація держав Південно-Східної Азії (АСЕАН) (Джакарта). Ще в 1961 р. Малайзія, Таїланд і Філіппіни заснували Асоціацію країн Південно-Східної Азії з метою взаємного сприяння розвитку своїх країн і захисту від утручання ззовні. У1967 р. до них приєдналися Індонезія і Сінгапур, і було вирішено вважати союз новою організацією з дещо зміненою назвою. У 1984 р. в АСЕАН прийняли Бруней, у 1995 р. — соціалістичний В'єтнам. Ряд країн обумовили, за згодою АСЕАН, такі форми співробітництва з нею, як партнерство з діалогу (Австралія, Канада, Нова Зеландія, Південна Корея, США, Японія і далекий ЄС) і з консультацій (КНР і Росія), а також як спостерігачі (Лаос і Папуа-Нова Гвінея). Інший азіатський регіон — Південна Азія, що перевершує Південно-Східну Азію за населенням у 2,5 раза, але поступаючись їй у 1,5 раза за валовим внутрішнім продуктом (ВВП) і набагато (у 6—7 разів) — за експортом товарів, створив набагато пізніше (у 1985 р.) Асоціацію регіонального співробітництва країн Південної Азії(СААРК). Ініціатором створення активно виступила Бангладеш, і в її столиці — Дакка — знаходиться штаб-квартира організації.

Нарешті, варто особливо сказати про міжнародну організацію — "План Коломбо", що має мстою координацію зусиль із спільного економічного розвитку країн Південної і Південно-Східної Азії. Ініціатива її створення належить Великобританії, рішення про це було прийнято ще в січні 1950 р. на одній з перших конференцій країн Співдружності в Коломбо, столиці Шрі-Ланки (звідси і назва організації). Країнами-кредиторами стали Великобританія, США, Японія, Австралія і Нова Зеландія. Першими членами були (з 1950р.): Австралія, Нова

Зеландія, Індія, Великобританія, Канада, Пакистан, Шрі-Ланка, потім у 1951—1959 р. — Лаос, Камбоджа, М'янма, Непал, Індонезія, Таїланд, Філіппіни, Японія, Малайзія, Сінгапур і США, у 60—70-х роках до них приєдналися Бутан, Південна Корея. Мальдівська Республіка, Афганістан, Іран, Бангладеш. Фіджі, Папуа-Нова Гвінея. У цієї організації багато планів і конкретних програм розвитку, але склад її дуже строкатий, взаємини між окремими членами блоку часом бувають конфліктними, так що поки про єдині чи хоча б спільні економічні дії мало що можна сказати.

Ще складніше оцінювати ситуацію навколо створення нового азіатського угруповання — Організації економічного співробітництва (ЕКО) у складі: Іран, Пакистан, Туреччина, з 1993 р. — також Афганістан, Азербайджан. Казахстан, Киргизія,Таджикистан, Туркменістан, Узбекистан.