Розділ «ЕКОНОМІЧНА І СОЦІАЛЬНА ГЕОГРАФІЯ СВІТУ»

1. Країни розвинутої економіки. До них належать постіндустріальні та деякі індустріальні

країни. Група країн цього типу налічує близько десятка, у них проживає 15 % населення планети, але вони виробляють майже 3/5 промислової продукції світового господарства, в тому числі 2/3 продукції машинобудування. Ці країни володіють величезними фінансовими ресурсами, і на їх частку припадає 9/J 0 іноземних інвестицій, тобто довгострокових вкладень капіталу безпосередньо у підприємства промисловості, сільського господарства, торгівлі та інших галузей господарства зарубіжних країн. Саме економічно розвинуті країни є членами Організації економічного співробітництва і розвитку (ОЕСР) і так званого Паризького клубу, що контролює світовий фінансовий ринок. Основна закономірність цих країн — наявність високо розвинутого господарства, в якому поєднуються діяльність держави і потужних угрупувань капіталу. Особливо помітне місце серед них посідають головні країни, або "Велика сімка". Це — США, Японія, ФРН, Франція, Великобританія, Італія та Канада. На них припадає майже половина ВВП та виробництва промислової продукції світу, більша частина оборотів світової зовнішньої торгівлі. Для цих країн характерні такі риси: усі вони постіндустріальні; їх великі корпорації контролюють прямо або опосередковано основну частку продуктивних сил світового господарства; правлячі кола та капітал цих країн три мають у своїх руках реальні засоби контролю над світовими політичними та економічними процесами.

Корпорація — це підприємство, діяльність якого базується на використанні акціонерного капіталу, тобто капіталу вкладників, за який вони придбали цінні папери — акції цього підприємства. Корпорації, сферою діяльності яких є весь світовий ринок, називають транснаціональними (ТНК).

До решти країн цього типу належать малі промислово розвинуті країни Європи: Нідерланди, Бельгія, Швеція, Швейцарія, Фінляндія, Норвегія, Данія, Австрія та інші, а також промислово розвинуті країни Південної півкулі: Австралія, Нова Зеландія, Південно-Африканська Республіка.

2. Середньорозвинуті країни перехідної економіки. Йдеться про групу індустріальних та індустріально-аграрних країн, у яких сформувався сучасний механізм ринкової економіки, але їх господарство має економічні показники поки що скромніші порівняно з економічно розвинутими країнами і не до кінця сформовані господарські структури. Серед них розрізняють дві підгрупи країн. Перша—країни, що із запізненням стали на шлях капіталістичного розвитку. Це Іспанія, Португалія, Туреччина, Греція та ін. Всі вони віддавна відігравали важливу роль у світовій історії, перші три навіть мали в свій час могутні колоніальні імперії. Однак їх розвиток деякий час стримувався пережитками суспільних відносин попередніх формацій. Але протягом останніх десятиліть саме тут відбуваються найбільш динамічні процеси економічної перебудови. Ці країни дедалі більше інтегруються до загальноєвропейських економічних структур, їх господарство набуває ознак індустріальних країн.

Друга підгрупа — країни нової індустріалізації. На сході Азії це — Республіка Корея, Тайвань, Сінгапур та ін.; в Латинській Америці – Мексика, Аргентина, Уругвай, Бразилія, Чилі. В цих країнах ідуть особливо динамічні процеси перебудови господарства. В азіатських країнах, так званих далекосхідних ти фах (або драконах), поштовх прискоренню економічного розвитку дали значні інвестиції американського та японського капіталу, залучення передових технологій промислово розвинутих країн. Дальші успіхи пов'язані із вдало проведеними економічними реформами.

3. Постсоціалістичні країни перехідної економіки. Наприкінці 80-х років XX ст. частка країн соціалістичної системи в усьому світі становила за площею 26 %, за населенням — 33 %,за обсягом промислового і сільськогосподарського виробництва — трохи менше 30 %. У 90-ті роки більшість цих країн стала на шлях побудови ринкового господарства. Зросла їх кількість. На території колишнього Радянського Союзу виникло 15 незалежних держав, на території колишньої Югославії — 5, роз'єднались Чехія і Словаччина, а територія колишньої НДР ввійшла до складу ФРН.

Враховуючи особливості становлення суверенітету молодих незалежних держав, своєрідність динаміки і рівня завершеності економічних реформ, а також економіко-географічного положення, виділяють дві групи постсоціалістичних країн перехідної економіки.

До постсоціалістичних країн Євразії у Центральній Європі належать Польща, Чехія, Словаччина, Угорщина, Румунія, Болгарія, Республіка Сербія і Чорногорія, Словенія, Хорватія, Боснія та Герцеговина, Македонія, Албанія; в Азії — Монголія.

Молодими незалежними державами на терен і колишнього Радянського Союзу стали

Росія, Україна, Білорусь, Литва, Латвія, Естонія, Молдова, Грузія, Вірменія, Азербайджан, Казахстан, Узбекистан, Киргизька Республіка, Таджикистан, Туркмен істан.

Майже всі вони є індустріальними або аграрно-індустріальними країнами, і головні особливості їх господарства вирізняються наявністю цілком сформованого господарства, яке за своєю структурою мало відрізняються від структури господарства економічно розвинутих країн. Але на сучасному етапі постсоціалістичним країнам бракує капіталу, і більшість галузей (особливо сільське господарство, легка промисловість, торгівля) використовує застарілі техніку і технології. У цих країнах тільки формуються сучасні організаційно-управлінські структури ринкового господарства. У них розпочалася економічна перебудова на ринкових засадах, і деякі держави вже досягли певних успіхів. Більш вдало зарекомендували себе польська, чеська та угорська моделі економічних реформ.

4. Країни, що розвиваються. Такими є понад 120 держав Азії, Африки, Латинської Америки та Океанії, в яких проживає більша частина населення Землі. У другій половині XX ст. у країнах, що розвиваються, відбулися значні зміни: помітно зріс національний дохід, формується сучасне господарство, стабілізується їх місце в міжнародному поділі праці. Ці країни — важливий постачальник сировини на світовий ринок. З-поміж них є не тільки аграрні, а й аграрно-індустріальні. Проте на шляху самостійного розвитку країни, що розвиваються, зазнають значних труднощів, у багатьох з них поки що не розв'язана продовольча проблема. Гостро стоять проблеми зайнятості (водночас спосіб життя елітної верхівки населення подібний до способу життя буржуазії розвинутих країн). Усе це відбувається в умовах існування багатоукладності господарства, залежного економічного розвитку, хронічного відставання від світового рівня технологій та продуктивності праці.

Країни, що розвиваються, відрізняються одна від одної не тільки розмірами територій, кількістю населення, природними умовами, історичними особливостями розвитку, а й структурою господарства, можливостями наукового й технічного потенціалу. Можна виділити досить багато підтипів цих країн. Зосередимо увагу лише на основних.

Насамперед, звертають на себе увагу підтипи індустріально-аграрних країн з порівняно зрілою структурою господарства. Це, наприклад, Індія, Пакистан, Таїланд, Філіппіни, Індонезія — в Азії; Венесуела, Перу, Колумбія, Еквадор, Ямайка та ін. — в Латинській Америці; Марокко, Туніс, Єгипет та ін. — в Африці. В цих країнах відбуваються процеси, що супроводжували в свій час економічне зростання в сучасних країнах нової індустріалізації: активно взаємодіють місцевий та іноземний капітал, набирає потужностей молода індустрія, де, крім гірничодобувної, розвивається й обробна промисловість, енергетика, покращуються транспортні комунікації, сфера обслуговування, активно ведеться підготовка національних кадрів.

Своєрідний підтип утворюють так звані нафтодобувні країни з сучасною нафтовидобувною промисловістю. Це Саудівська Аравія, Кувейт, Об'єднані Арабські Емірати, а також Ірак, Іран та ін. Завдяки величезним надходженням від торгівлі нафтою вони мають сприятливі умови для розвитку сучасного господарства, фінансової сфери, містобудування, соціальної сфери. Деякі з них за показниками ВВП надушу населення є найбагатшими у світі.

Численним є підтип найменш розвинутих країн. Вони мають винятково слабкий розвиток продуктивних сил. Це переважно аграрні або до індустріальні країни. В них переважають традиційна система господарства, докапіталістичні (здебільшого феодальні) відносини. В сільському господарстві працює понад 85—90 % населення, промисловість перебуває в зародковому стані. До найбідніших належать 2—3 десятки країн світу, серед яких Мозамбік, Ангола, Ефіопія, Ерітрея, Сьєрра-Леоне, Бурунді і Руанда, Сомалі, Танзанія, Чад, Буркіна-Фасо, Гвінея-Бісаута ін. — в Африці, Афганістан, Камбоджа, Бангладеш, Ємен та ін. — в Азії.

З-поміж великої кількості країн, що розвиваються, можна виділити ще кілька підтипів. Це країни з переважанням монокультури в сільському господарстві ("бананові республіки"), які виходять на світовий ринок з одним-двома експортними продуктами, невеликі острівні країни і країни, що експортують продукцію гірничодобувної промисловості.

Економічний розвиток — це суттєве підвищення життєвого стандарту, що включає в себе матеріальний добробут, освіту, охорону здоров'я та захист навколишнього середовища. Рівень економічного розвитку країни — це досягнуті реальні результати в її економ і ці. Відповідно до методології, прийнятої ООН, до найважливіших показників рівня соціально-економічного розвитку будь-якої країни входять вироблений нею валовий внутрішній продукт (ВВП) або валовий національний продукт (ВНП) на душу населення, частка продукції обробної промисловості у ВВП як найбільш динамічної галузі промислового виробництва, рівень освіти, тривалість життя населення.

Світовий банк в аналітичних цінах за рівнем доходів визначає такі групи країн: країни з низьким рівнем доходів, країни з доходами нижче середнього рівня, країни з доходами вище середнього рівня і країни з високими доходами (табл. 14). Географічно більшість країн з високим рівнем доходів — це індустріальні країни Америки, Західної Європи і Тихоокеанського басейну Індустріально розвинутих країн у світі 24: США, ФРН, Англія, Франція, Японія, Австралія та ін. Практично всі країни з низьким рівнем доходів — африканські країни на південь від Сахари. До групи країн з доходами вище або нижче середнього рівня належать країни з перехідною економікою (28 країн), країни, що розвиваються (132 країни Азії, Африки, Латинської Америки). Питома вага обробної промисловості у структурі ВВП різна в окремих країнах. У середньому в світі її частка досягає 21 %, в т. ч. у країнах з низьким рівнем доходів —27 %, а з високим рівнем доходів — 21%. Якщо в країнах з низьким рівнем доходів вона зростає, то у країнах з високим рівнем розвитку зменшується за рахунок розвитку сфери послуг.