Розділ 5. КОЗАЦЬКА ДОБА (XV-XVIII ст.)

"ніщетні", які мали від двох до чотирьох десятин землі;

"крайньоніщетні", які землі не мали, жили в подвір'ях з городами або у безподвірних хатах без городів, займалися заробітками.

К. Розумовський постійно намагався утвердити статус Гетьманщини як повноцінної автономії, але численні його спроби не увінчалися успіхом. Так, не були реалізовані його ініціативи щодо встановлення прямих дипломатичних стосунків з іншими державами, звільнення українського війська від участі у війнах, прямо не пов'язаних з українськими інтересами; права гетьмана вільно розподіляти землі; створення власного парламенту на зразок польського сейму; спадковості посади гетьмана.

Наступ Росії, спрямований на скасування ознак автономії посилювався, і в 1754 р. бюджет Гетьманщини було поставлено під російський контроль, скасовано митні кордони між Росією та Гетьманщиною.

У 1761 р. помирає цариця Єлизавета і престол займає Катерина II, яка й ліквідувала Гетьманщину. Ось як характеризує гетьманування Розумовського О. Оглоблін: "То була епоха, що з повним правом може бути названа ім'ям Розумовського. Це була доба останнього піднесення старої козацько-гетьманської держави, доба економічного зросту Лівобережної України і буяння української національно-політичної думки, доба блискучого розквіту української культури та мистецтва".

Грошово-кредитні відносини. Для грошової системи XVI— XVIII ст. характерним був біметалізм — одночасне використання золотих і срібних монет, які оцінювалися стихійно, за ринковою вартістю вміщеного у них металу.

За Б. Хмельницького на території Гетьманщини продовжували ходити шеляги (соліди), грош, трий шестигрошовики, півторагрошовики, польський злотий або таляр (30 грошів, або 60 півгрошів). На Гетьманщині його називали золотий.

Із середини XVII ст. на території Української Козацької держави поширились російські рублі і в незначній кількості мідні монети. У Московській державі уніфікація грошової системи відбулася після реформи 1534 р. Виготовлялись срібні копійки, лічильну функцію виконував рубль (карбованець), у якому було 100 копійок.

У середині XVII ст. почали карбуватись мідні копійки, які витіснили срібні, але швидко знецінились, що призвело до вилучення їх з обігу. Срібні російські монети — таляри (єфимки) в грошовому обігу відігравали незначну роль. За Петра І була запроваджена десяткова монетна система: рубль, гривеник, копійка. Протягом XVIII ст. проводились реформи, які зачіпали також і Лівобережну Україну. Так, випускалися мідні (копійки, п'ятаки), срібні (рублі, полтинники, гривеники), золоті (до 1753 р. — червінці; а з 1755 р. 10-рублеві імперіали, 5-рублеві півімперіали) монети. Частка золотих монет у грошовому балансі країни було незначним (2,7 %), зате зростала питома вага мідних і срібних монет. З 1769 р. російський уряд почав випускати паперові гроші (асигнації). У Москві й Петербурзі були створені банки, що розмінювали асигнації на мідну монету. Російські гроші протягом XVIII ст. витіснили на Гетьманщині польські й литовські гроші.

У Гетьманщині існував обопільний кредит у зовнішньоторговельних операціях. Українські купці отримували його в Польщі, Німеччині, західноєвропейські країни брали українські товари в кредит.

У російській державі на відміну від західних країн важливу роль відігравав державний кредит. Роль банку виконувала Мануфактур-колегія, яка видавала грошові позики промисловцям і купцям, безплатно передавала приватним особам казенні підприємства з наданням грошової позики. У1754 р. були створені Дворянський і Купецький банки. Дворянський банк мав контори в Москві й Петербурзі, видавав кредити під 8 % річних під нерухоме майно і дорогоцінності на суму від 10 до 500 тис. руб. на одну особу. Банк проіснував до 1786 p., коли його кошти були передані Державному позичковому банку. У1729 р. був запроваджений вексельний статут, а в 1740 р. — банкрутський статут. Лихварський кредит орієнтувався на 12—20 % річних.

Висновки

1. Український народ, незважаючи на національні утиски від монголо-татар, литовців, поляків протягом XIII—XVI ст. довів, що ідея створення незалежної держави є особливою ознакою нації. Осередком розвитку цієї ідеї було козацтво.

2. Основою визволення нації від іноземного панування в середні віки була збройна боротьба. Козаки як основа війська вибороли свою свободу, і на початку XVI ст. почали зароджуватись осередки державності — Запорозька Січ та Гетьманщина.

3. Підґрунтям державності була українська національна думка, яка теоретично і практично забезпечила створення основ держави — мову, адміністративний устрій, військову, правову, господарську, судову, фінансову, у тому числі й бюджетну системи.

4. В умовах територіально-загарбницьких війн, які були характерними для часів середньовіччя, крім військової могутності, необхідною умовою стабільності в державі мала бути гнучка, виважена, далекоглядна зовнішньополітична діяльність. Навіть незначні прорахунки швидко відбиваються на стабільності в державі. Приклади Б. Хмельницького, І. Мазепи, П. Калнишевського є тому підтвердженням.

5. Наявність чіткої юридичної бази зовнішніх і внутрішніх соціально-економічних взаємин є запорукою міцної, стабільної держави. Будь-які неточності можуть бути використані як зовнішніми, так і внутрішніми супротивниками. Взаємини Гетьманщини з Росією, внутрішні процеси в Гетьманщині та в Запорозькій Січі це підтверджують.

6. Багатовікова відсутність власної держави — від часів Київської Русі до Гетьманщини, необхідність пристосовуватись до соціально-економічних устроїв інших держав — Литви, Польщі, Угорщини, Росії породило в українському суспільстві особливий тип "українця-хохла", для якого пріоритетним є власна вигода, а не національні інтереси, причому оптимальне співвідношення виключається.

Контрольні запитання і завдання

1. Що означав термін "козак" у XIV—XV ст.?