Макросередовище (мегасередовище) – це головний сегмент зовнішнього середовища, який відображає напрями процесів, що відбуваються у суспільстві.
До факторів, що визначають макросередовище належать: науково-технічні (технологічні); природні; економічні; політико- правові; соціокультурні; міжнародні.
Ці фактори мають як правило опосередкований характер впливу на діяльність організації (підприємства, фірми), але відіграють дуже важливе значення при забезпеченні ефективного управління. Керівникам доводиться обмежуватися прогнозуванням середовища непрямого впливу, використовуючи наявну інформацію, що дає можливість передбачити наслідки для організації.
Науково-технічні (технологічні) фактори є частиною основного середовища, що відображає нинішній стан науки про виробництво продукції та його обслуговування. Слід зазначити, що окремі організації можуть мати технічні знання, які дають їм змогу конкурувати деякий час, опираючись на власні можливості, але для більшості організацій технологічний процес здійснює суттєвий вплив, позитивний або негативний.
Економічний фактор є частиною основного середовища і включає діючі системи виробництва, розподілу і споживання валового внутрішнього продукту. В межах економічних систем на організації впливають різні економічні фактори: інфляція, ставка банківського проценту, рівень безробіття тощо.
Правовий і політичний фактор – це частина основного середовища, що включає правову та урядову системи, в межах яких організація повинна функціонувати. Різні тенденції у сферах законодавства, судової справи, політики та державного регулювання й управління є особливо важливим аспектом правового і політичного фактора.
Соціально-культурний фактор – це фактор основного середовища, який включає відносини, цінності, норми (зразки), переконання (вірування), поведінку і загальні демографічні тенденції, котрі характерні для регіону.
Міжнародний фактор – це частина основного середовища, важливість якої постійно зростає. Він включає розвиток за межами країни перебування організації процесів, що мають іноді визначальний вплив на неї. До них належать курс національних грошей та іноземної валюти, появу нових конкурентів тощо.
Безумовно, важливими факторами є природні й екологічні, які можуть сприяти виживанню одних організацій, а інших вести до банкрутства.
У цьому відношенні організація подібна біологічним організмам. Відповідно до теорії еволюції Чарльза Дарвіна, види, які збереглися, вижили, тому що еволюціонували і пристосувалися до свого середовища. Організації змушені пристосовуватися до свого середовища, щоб вижити і зберегти ефективність.
Нині розвиток переважної більшості країн світу супроводжується погіршенням оточуючого середовища, а це, серед інших глобальних проблем, виводить екологічні аспекти управління в перелік особливо актуальних.
Основні характеристики зовнішнього середовища запропоновані М. Месконом, М. Альбертом та Ф. Хедоурі.
Взаємозалежність факторів зовнішнього середовища – це рівень сили, відповідно до якої зміни одного фактора впливають на інші. Керівники не можуть розглядати зовнішні фактори в ізольованому режимі, оскільки останні взаємозалежні і змінюються.
Складність зовнішнього середовища характеризується наявністю множини факторів, на які організація зобов'язана реагувати, а також рівнем варіантності кожного фактора.
Рухливість середовища – це швидкість, з якою відбуваються зміни в оточенні організації. Більшість досліджень засвідчують, що оточення сучасних організацій змінюється з підвищеною швидкістю.
Невизначеність зовнішнього середовища є функцією кількості інформації, якою володіє організація (чи особа) відносно того чи іншого фактора, а також функцією якості цієї інформації. Якщо інформації недостатньо або є сумніви в її достовірності, середовище стає більш невизначеним ніж в ситуації, коли інформація є надійною.
Поряд із впливом зовнішнього оточення в управлінській діяльності важливим є аналіз внутрішнього середовища, яке включає в себе цілі, структуру, задачі, технологію виробництва, кадри, організаційну культуру.
Ціль – це конкретний кінцевий стан або бажаний результат, якого прагне досягнути організована група. Ціль визначає напрямок розвитку підприємства. Всі наступні рішення керівництва спрямовані на те, щоб наблизити організацію до мети.
Структура – кожна організація складається з підрозділів, рівнів управління. За допомогою структури формуються взаємовідносини між рівнями управління і функціональними підрозділами, діяльність яких спрямована на те, щоб найбільш ефективно досягти мети організації. Формування структури – це результат поділу праці між спеціалістами різних рівнів (технологами, механіками, економістами тощо). Управлінська праця – також спеціалізований вид праці в середині якої відбувається поділ на конкретні види управлінської праці, в результаті чого створюються певні рівні управління.
Задача – це визначена робота, яку потрібно виконати відповідним способом і у відповідний час. За кожною посадою закріплюється ряд задач, як необхідний засіб для досягнення мети організації. Традиційно задачі поділяються на три категорії: робота з людьми; робота з предметам; робота з інформацією.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Економіка і підприємництво, менеджмент» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Зовнішнє і внутрішнє середовище організаційних систем як об'єктів управління“ на сторінці 2. Приємного читання.
