ВПЛИВ ЗОВНІШНЬОГО ЕКОНОМІЧНОГО СЕРЕДОВИЩА НА ФОРМУВАННЯ ЕКОНОМІЧНОЇ ПОЛІТИКИ ДЕРЖАВИ

Державне управління в економічній сфері

У розвитку фінансового ринку (114 місце) особливе занепокоєння викликають 142-ге місце по показнику Надійність банків, Доступність фінансових послуг (113 місце), Доступність венчурного капіталу (106 місце), Отримання фінансування на внутрішньому фондовому ринку (129 місце), Регулювання фондового ринку (124 місце).

Розвиток технологічного рівня (81 місце) включає Технологічну адаптованість (93 місце), а також прямі іноземні інвестиції та передача технологій (109 місце).

Рівень розвитку бізнес-процесів (91 місце) отримав місце нижче за середнє за рахунок низьких показників: Рівень розвитку бізнесс- кластерів (127 місце), Природа конкурентної переваги (109 місце), Готовність делегувати повноваження (118 місце).

Розвиток Інновації (71 місце) міг бути кращим, якби зросли показники: Витрати комапній на НДДКР (104 місце) і Держзакупівля високотехнологічної продукції (97 місце).

Всесвітній економічний форум визначає національну конкурентну спроможність як здатність країни та її інститутів забезпечувати стабільні темпи зростання, які були б стійкі в середньостроковій перспективі. Автори дослідження підкреслюють, що країни з високими показниками національної конкурентоспроможності, як правило, також забезпечують і вищий рівень добробуту своїх громадян. Передбачається, що Індекс має використовуватися тими державами, які прагнуть до ліквідації перешкод на шляху економічного розвитку і конкурентоспроможності, в якості інструменту для аналізу проблемних моментів у їх економічній політиці та розробки стратегій для досягнення стійкого економічного прогресу.

Представники Всесвітнього економічного форуму вказують, що конкурентоспроможність національних економік визначають численні та дуже різнопланові чинники. Так, на стан економіки негативний вплив мають неефективне управління державними фінансами і висока інфляція, а позитивний ефект можуть зробити розвинена судова система, захист прав інтелектуальної власності й інші заходи. Разом з інституціональними чинниками вирішальне значення можуть мати освіта і підвищення кваліфікації робочої сили, постійний доступ до нових знань та технологій. Чинники, що визначають конкурентну спроможність економіки, по-різному впливають на економічні системи країн світу, залежно від стартових умов і поточного рівня розвитку. Очевидно, що і самі чинники змінюються з часом.

Вибір саме цих змінних обумовлений теоретичними і емпіричними дослідженнями, причому жоден чинник не в змозі один забезпечити конкурентоспроможність економіки. Так, ефект від збільшення витрат на освіту може бути знижений через неефективність ринку робочої сили, інших недоліків інституціональної структури і, як наслідок, - відсутності у випускників учбових закладів можливості відповідним чином працевлаштуватися.

Спроби поліпшити макроекономічне середовище, наприклад, оптимізувати контроль над державними фінансами, будуть вдалими тільки при умові належної прозорості системи управління фінансами, відсутності корупції та масштабних порушень. Підприємці зможуть впроваджувати нові технології лише у тому випадку, якщо потенційний прибуток перевищить необхідні інвестиції.

Таким чином, згідно з висновками Всесвітнього економічного форуму, найбільш конкурентоздатними є економіки тих країн, які в змозі проводити усеосяжну політику, враховувати увесь спектр чинників і взаємозв'язку між ними. GCI складений з 12 доданків конкурентоспроможності, які детально характеризують конкурентну спроможність країн світу, що знаходяться на різних рівнях економічного розвитку. Цими доданками є: "Якість інститутів", "Інфраструктура", "Макроекономічна стабільність", "Здоров'я і початкова освіта", "Вища освіта і професійна підготовка", "Ефективність ринку товарів і послуг", "Ефективність ринку праці", "Розвиненість фінансового ринку", "Рівень розвитку бізнес процесів", "Технологічний рівень", "Розмір внутрішнього ринку" та "Інноваційний потенціал".

Негативні наслідки світової фінансової кризи поряд із внутрішніми національними економічними та політичними негараздами обумовили те, що у 2010-му році Україна за рівнем глобальної конкурентної спроможності замикала дев'яту десятку серед 139 країн світу, які брали участь у цьому дослідженні. Фахівці Всесвітнього економічного форуму відзначають, що з такими показниками Україна відноситься вже не до групи країн, які знаходяться на другій стадії розвитку, економіка яких орієнтована на ефективність, а до групи країн, що переходять із стадії факторноорієнтованої економіки до економіки, що орієнтується на ефективність, тобто відмічається деградація економіки України, яка до початку фінансово-економічної кризи мала усі шанси відноситися до групи країн, які знаходилися на стадії переходу до інноваційно- орієнтованої економіки.

Проведені Всесвітнім економічним форумом дослідження за результатами 2010-2012 pp. дозволили встановити основні чинники, що перешкоджають розвитку бізнесу в Україні: політична нестабільність - 16 % (збільшення порівняно з 2008-2009 pp.); доступ до фінансування - 14% (збільшення порівняно з 2008-2009 pp.); корупція – 10% (збільшення порівняно з 2008-2009 pp.); податкова політика - 10 % (збільшення порівняно з 2008-2009 pp.); нестабільність уряду - 10% (збільшення порівняно з 2008-2009 pp.); інфляція – 8 % (зменшення порівняно з 2008-2009 pp.); неефективність державного апарату – 8 % (збільшення порівняно з 2008-2009 pp.); валютне регулювання - 7 % (збільшення порівняно з 2008-2009 pp.); ставки оподаткування - 4 % (зменшення порівняно з 2008-2009 pp.); обмежувальне трудове законодавство – 3 % (збільшення порівняно з 2008-2009 pp.); крадіжки і злочинність - 3 % (збільшення порівняно з 2008-2009 pp.); нерозвинена трудова етика - 2 % (зменшення порівняно з 2008-2009 pp.); низька кваліфікація робочої сили - 2 % (зменшення порівняно з 2008-2009 pp.); погане здоров'я населення - 1 % (зменшення порівняно з 2008-2009 pp.); нерозвинена інфраструктура – 1 % (зменшення порівняно з 2008-2009 pp.).

Для відродження своїх позицій та їх подальшого покращення у світовому рейтингу за рівнем міжнародної конкурентоспроможності, а також для забезпечення умов економічного розвитку, в Україні державна економічна політика повинна спрямовуватися на вирішення наступних першочергових завдань:

• забезпечення належних умов інституціонального середовища, спрямованих на підвищення ефективності взаємодії уряду з державними підприємствами та приватними підприємцями;

• сприяння розвитку інфраструктури, у першу чергу потребують удосконалення паливно-енергетичний комплекс, стан якого значною мірою визначає енергетичну залежність України від світового ринку енергоносіїв та окремих країн; транспортні комунікації; підвищення темпів розвитку вимагає телекомунікаційна сфера;

• досягнення макроекономічної стабілізації, що є одним з основних чинників інвестиційної привабливості країни;

• підвищення рівня якості охорони здоров'я та початкової освіти;

• модернізацію вищої освіти й удосконалення системи професійної підготовки згідно з вимогами економіки знань;

• сприяння розвитку внутрішнього ринку товарів, перед усім слід підвищити платоспроможний попит і забезпечити умови для здорової конкуренції серед учасників ринку; необхідно стимулювати попит на інноваційну продукцію, що прискорить впровадження досягнень науки і техніки у виробництво;

• збереження висококваліфікованої робочої сили і розвиток молодих кадрів, підвищення ефективності використання робочої сили, покращення корпоративної культури і взаємовідносин між найманими працівниками й роботодавцями, пошук можливостей збільшення заробітної плати, яка в Україні на сьогоднішній день одна з найнижчих у Європі;

• оптимізацію розподілу фінансових ресурсів між секторами та галузями економіки, окремими підприємствами і проектами, розвиток ринку цінних паперів, забезпечення доступності кредитних ресурсів, поширення використання венчурного капіталу;

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Державне управління в економічній сфері» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ВПЛИВ ЗОВНІШНЬОГО ЕКОНОМІЧНОГО СЕРЕДОВИЩА НА ФОРМУВАННЯ ЕКОНОМІЧНОЇ ПОЛІТИКИ ДЕРЖАВИ“ на сторінці 2. Приємного читання.

Зміст

  • ПЕРЕДМОВА

  • ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА НАВЧАЛЬНОЇ ДИСЦИПЛІНИ "ДЕРЖАВНЕ УПРАВЛІННЯ В ЕКОНОМІЧНІЙ СФЕРІ"

  • Генезис наукового уявлення про зміст і сутність економічної політики держави

  • Основи державного управління в економічній сфері

  • Цілі, мета і завдання державного управління в економічній сфері

  • Системи державного регулювання економічної політики

  • Світовий досвід формування моделей економічної політики

  • Висновки до глави 1

  • ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ В ЕКОНОМІЧНІЙ СФЕРІ

  • Економічний потенціал країни: поняття та особливості

  • Види економічного потенціалу країни

  • Правове регулювання економічної політики держави в сфері зовнішньоекономічної діяльності

  • Висновки до глави 2

  • ВПЛИВ ВНУТРІШНЬОГО ПОТЕНЦІАЛУ КРАЇНИ НА ФОРМУВАННЯ ЕКОНОМІЧНОЇ ПОЛІТИКИ ДЕРЖАВИ

  • Пріоритетні напрями державної політики у сфері управління земельними ресурсами

  • Державне управління водними ресурсами

  • Державне управління лісовими ресурсами

  • Державне управління мінерально-сировинним комплексом

  • Державна політика розвитку людського потенціалу

  • Висновки до глави 3

  • ВПЛИВ ЗОВНІШНЬОГО ЕКОНОМІЧНОГО СЕРЕДОВИЩА НА ФОРМУВАННЯ ЕКОНОМІЧНОЇ ПОЛІТИКИ ДЕРЖАВИ
  • Державне управління ринком сировинних товарів

  • Державне управління ринком сільськогосподарських товарів

  • Державне управління ринком інтелектуальної продукції

  • Ринок капіталів і можливості доступу до інвестиційних ресурсів

  • Висновки до глави 4

  • ПРІОРИТЕТНІ ЗАСАДИ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ В ЕКОНОМІЧНІЙ СФЕРІ

  • Інтеграційні можливості України

  • Критерії оцінки добробуту населення, його показники

  • Формування державної політики, спрямованої на забезпечення достойного рівня добробуту населення країни

  • Висновки до глави 5