Існує багато антиожеледних рідин. Найбільшого поширення набули хлористі сполуки, особливо поварена сіль.
Сіль, яка протягом зими розсипається по поверхні доріг, відкидається убік снігоприбиральними машинами або стікає з дороги у вигляді соляних розчинів. Навесні, під час танення снігу, сіль відкладається на смугах відведення, просочується в ґрунт або стікає в водойми і водотоки.
Активність хімічних реакцій антиожеледних солей з іншими неорганічними речовинами, що утворюються в процесі експлуатації наземних транспортних шляхів (продукти згоряння палива, продукти корозії, продукти стирання тощо), навесні, з підвищенням температури повітря, значно зростає. Продукти експлуатації транспортних шляхів змиваються дощами і у вигляді розчинів і суспензій, реагують з антиожеледними солями, утворюючи різні, часто токсичні сполуки. Глибина їх проникнення у ґрунт залежить від їх розчинності у воді, здатності вступати в хімічні реакції та самоочисної спроможності самих ґрунтів. У верхніх шарах ґрунту (до 15 см) солей відкладається у 1,5...2,5 рази більше, ніж у нижніх. Особливо багато солей накопичується в ґрунті розділових смуг автомагістралей.
У порівнянні з іншими речовинами хлориди можуть проникати у ґрунт найглибше, досягаючи ґрунтових вод.
З віддаленням від дороги концентрація хлоридів у ґрунті зменшується. Характер зміни концентрації різний, залежно від тривалості та інтенсивності використання антиожеледних солей, оскільки іони натрію мають здатність до акумуляції (накопичення в ґрунті з часом).
Під впливом антиожеледних солей структура та фізико- хімічні властивості ґрунтів погіршуються. Глинисті ґрунти стають нестійкими, легко розмиваються водою, в результаті чого розвиваються ерозійні процеси. З ґрунтів вимиваються мінеральні речовини, необхідні для живлення рослин, підвищується водневий показник pH (у 1,3... 1,5 рази). Іони кальцію, що містяться в ґрунтах і підвищують їх родючість, заміщуються іонами натрію. Це порушує природну іонну рівновагу та нормальне живлення рослин.
Шкідливий вплив антиожеледних реагентів на зелені насадження проявляється як при прямому контакті з надземними частинами рослин, так і через кореневу систему. Прямий контакт з солями призводить до безпосереднього руйнування тканин рослин, особливо їх кори.
Зимою, в період вегетативного відпочинку, стійкість рослин до впливу солей найбільша. Навесні вона різко знижується. У цей період, коли починається активний ріст і розвиток рослин, соляні розчини, що стікають з доріг внаслідок танення снігу, мають найбільший негативний вплив на насадження. Іони натрію, що накопичуються в ґрунті, перешкоджають засвоєнню кореневою системою поживних речовин і води. Цей ефект особливо посилюється, якщо катіони натрію попадають в тканини рослин.
Концентрація в листі аніонів хлору порушує нормальний процес фотосинтезу. Недостатня кількість хлорофілу в них (такий стан називають хлорозом) призводить до пожовтіння листя, їх висихання і відмирання. Особливо чутливі до дії солей хвойні дерева. Як результат негативного впливу – у них жовтіє і опадає хвоя.
В результаті отруєння антиожеледними солями гинуть ссавці та птиця. Найбільш чутливими є зайці, перепели, голуби. При попаданні соляних розчинів у водойми гине риба. Масштаб загибелі залежить від виду та віку риб, температури води, концентрації хлоридів та тривалості їх дії. Сіль згубна і для інших мешканців водойм, наприклад дафній.
Просочуючись у ґрунтові води, антиожеледні солі збільшують в'язкість та зменшують швидкість їх руху. Концентрація солей в ґрунтових водах за решти рівних умов залежить від топографічних, гідрологічних та грунтовогеологічних умов місцевості, а також від середньої температури повітря і кількості опадів.
У боротьбі із забрудненнями навколишнього середовища хлоридами, при експлуатації автомобільних доріг одним з найкращих варіантів є повна відмова від них та застосування інших антиожеледних матеріалів, наприклад фрикційних. Однак, заміна солей піском і дрібним щебенем, в свою чергу, призводить до сильного забруднення цими матеріалами смуг відводу, засмічення дорожніх водовідвідних труб та порушення нормальної роботи інших споруд водовідведення. Кращі результати дає застосування подрібненого шлаку, але і в цьому випадку придорожня смуга суттєво забруднюється.
Менші негативні наслідки для навколишнього середовища спричиняються при використанні для боротьби з ожеледицею інших хімічних речовин, таких як сульфати, фосфати і нітрати кальцію, натрію і магнію, спирти і гликолі. До недоліків їх використання можна віднести такі: спиртові з'єднання менш ефективні у порівнянні з солями і дорожчі, нітрати і сульфати спричиняють руйнівну дію на цементобетонні і асфальтобетонні покриття, а також залізобетонні конструкції мостів і шляхопроводів. Крім того, ефективність їх застосування різко знижується при температурах атмосферного повітря нижче – 5 °С.
Оптимальним, з точки зору зменшення негативного впливу на навколишнє середовище, може бути використання комбінацій різних антиожеледних матеріалів, в залежності від природних умов. Так, хлориди можна рекомендувати використовувати лише на особливо небезпечних ділянках доріг в суміші з дрібним піском, нітратами і сульфатами. У цьому випадку витрата хлоридів знижується на 30...40 %. При наявності на проїзній частині шару снігу замість того, щоб розсипати сіль, можна рекомендувати проводити видалення снігу за допомогою снігоприбиральних машин.
Застосування хлоридів в невеликих кількостях (10...20 г/м2) для попередження ожеледиці дає можливість запобігати її утворенню, і в той же час є безпечним для навколишнього середовища, оскільки концентрації солей у стічних водах при цьому незначні і з часом зменшуються до фонового рівня.
Фрикційні методи боротьби із зимовими видами слизькості доріг дозволяють значно зменшити забруднення навколишнього середовища хлоридами. На певних ділянках доріг і за відповідних умов руху (насамперед, залежно від інтенсивності руху автомобілів) застосування фрикційного методу не тільки прийнятне, виходячи з вимог охорони природного середовища, але й рекомендоване, виходячи з умов забезпечення безпеки дорожнього руху.
Проте сіль все одно додають у пісок або в інші фрикційні матеріали для того, щоб вони не змерзалися взимку при зберіганні і щоб залишалися розсипчастими і зручними для завантаження і рівномірного розподілу на дорогах. При цьому у пісок можна додавати тверді солі: кухонну сіль, сіль сильвінітових відвалів, хлористий кальцій, бішофіт тощо. З рідких хлоридів для цих цілей придатні висококонцентровані розчини хлоридів натрію, кальцію і магнію. Вони можуть застосовуватися як кожен окремо, так і змішаними між собою в різних пропорціях.
Одним з найбільш поширених методів нанесення фрикційних матеріалів на проїзну частину є їх вільне висипання під дією гравітаційних сил або примусове їх розкидання в горизонтальній площині. Однак, один з головних недоліків такого методу полягає в тому, що частинки фрикційного матеріалу мають мале зчеплення з обледенілою поверхнею дороги, через що механічний вплив коліс автотранспорту та аеродинамічний вплив вітру і турбулентних повітряних потоків, що виникають при русі транспорту, призводять до швидкого переміщення фрикційного матеріалу з проїзної частини в прибордюрну частину дороги.
Одним з ефективних рішень цієї проблеми є закріплення частинок фрикційного матеріалу на обледенілій поверхні дороги, шляхом попереднього їх нагрівання, безпосередньо перед розподілом.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Транспортна екологія» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Заходи із захисту навколишнього середовища при застосуванні антиожеледних солей та гербіцидів“ на сторінці 1. Приємного читання.
