Одним із джерел забруднення навколишнього середовища є процеси випаровування, які дуже поширені в транспортних системах.
Випаровування – пароутворення на поверхні речовини, що відбувається за будь-яких температур і, як правило, одночасно з процесами теплообміну.
У випаровуванні з поверхонь розрізняють:
• випаровування з вільної поверхні рідини (випаровування палива під час зберігання й транспортування, з паливного бака);
• випаровування тонких плівок, крапель рідини (палив, мастильних матеріалів, розчинників) з поверхонь деталей, вузлів, агрегатів, конструкцій тощо.
Випаровування рідини з вільної поверхні являє собою поєднання двох процесів – "відривання" молекул з поверхні з утворенням шару насичених парів і дифузії парів з цього шару в навколишнє середовище.
Дифузія – процес перенесення речовини (компонента суміші) із зони з більшою його концентрацією в зону з меншою концентрацією.
Утворення шару насичених парів визначається молекулярно-кінетичними параметрами речовини (кінетичне випаровування) або швидкістю поширення парів у навколишньому середовищі (дифузійне випаровування).
Кінетичне випаровування є лімітувальним під час оцінювання сумарної швидкості випаровування, коли ця швидкість обумовлена тільки швидкістю "відривання" молекул від поверхні (наприклад, під час випаровування у вакуум або за сильного обдування дрібних крапель). В інших випадках лімітувальним є дифузійне випаровування (характерний для поршневих двигунів), швидкість якого визначається особливістю процесів тепломасоперенесення між поверхнею випаровування і навколишнім середовищем.
Процес виділення речовин (парів палива, лакофарбових матеріалів, розчинників, кислот), які забруднюють довкілля, під час випаровування може бути викликаний різницею температур (термодифузія), тиску (бародифузія), концентрацій (градієнтна дифузія) тощо.
Закономірності молекулярного перенесення під час випаровування речовини з відкритої поверхні в навколишнє середовище (з паливного бака або поплавцевої камери) описуються законом Фіка, який пов'язує питомий потік молекул речовини (у паровій фазі) з градієнтом його концентрації с:
(3.43)
де D – коефіцієнт дифузії, м2/с.
Коефіцієнт дифузії – маса компоненту, що переноситься за одиницю часу через одиницю поверхні за одиничного градієнта концентрації даного компонента. Він збільшується зі зростанням температури і зменшується зі зростанням тиску:
(3.44)
де – коефіцієнт дифузії за температури (
) і тиску (
мм рт. ст.) навколишнього середовища;
– показник степеня.
Коефіцієнт дифузії може бути задано лише по відношенню до певного середовища. На відміну від перенесення теплоти, дифузія максимальна в газах (табл. 3.7) і мінімальна – в твердих тілах (м2/с). У рідинах
м2/с.
Для сумішей і парів палив, які можна розглядати як ідеальні гази, до коефіцієнтів дифузії можна застосовувати закон адитивності. Коефіцієнт дифузії парів вуглеводнів зменшується зі зростанням їх молярної маси.
Процеси випаровування рідин активно використовують на всіх етапах життєвих циклів об'єктів транспорту. Вони відіграють значну роль у забрудненні газоподібними речовинами атмосфери та водного середовища (наприклад під час нанесення покриттів електрохімічними способами, миття, фарбування, сушіння заготовок, виробництва деталей та ремонту техніки, у процесах регулювання паливоподавальної апаратури).
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Транспортна екологія» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Випаровування палива та експлуатаційних матеріалів“ на сторінці 1. Приємного читання.
