Після доставлення нафтовантажів у порти призначення танкери, як правило, прямують до пункту нового завантаження без вантаж}'. У цьому разі для забезпечення належної осадки і безпечності плавання частина нафтових ємностей судна заповнюють баластною водою. Ця вода забруднюється нафтовими залишками, потім її видаляють із ємностей та скидають. Перед кожним наступним завантаженням, зазвичай, роблять промивання нафтових ємностей для видалення решток раніше перевезеного вантажу. Промивна вода, а з нею і залишки нафти зазвичай скидають за борт. На частку танкерів припадає більше 50 % забруднення моря нафтою і нафтопродуктами морським транспортом. Тому важливим завданням є створення ефективних засобів очищення промивних і баластних вод, а також постійне підвищення рівня безпечності самого судна.
Основні фактори впливу рухомого складу водного транспорту на навколишнє середовище наведено в таблиці 7.2.
Таблиця 7.2
Основні фактори впливу рухомого складу водного транспорту на довкілля
| Об'єкти впливу | ||||
| Вода | Ґрунт | Атмосферне повітря | Флора, фауна | Людина |
| Нафтовмісні стоки, тверді та харчові відходи, господарсько-побутові стоки, фекальні води | Забруднення прибережної смуги нафтою та органічними відходами | Викиди со2, СХНУ, NOx та SOx, пилу, твердих частинок | Зниження біопродук- тивності морів та річок | Професійні захворювання |
У міру зростання перевезень нафтовантажів дедалі більша кількість нафти стала потрапляти в океан і під час аварій. Кінець XX століття був позначений кількома великими екологічними катастрофами, котрі трапилися, незважаючи на заходи, що вживаються для безпечного мореплавства, особливо танкерів.
Під час аварії нафтового танкеру з нього виливається у воду від декількох десятків до сотень тисяч тонн нафти. Кожна тонна може вкрити плівкою водну поверхню площею 12 км2.
Катастрофічні розливи нафти з великих танкерів призводять до загибелі, за оцінкою дослідників, від 6 до 500 тис. морських птахів.
Забруднення водойм нафтою та нафтопродуктами відбувається також у звичайних умовах протікання технологічних процесів транспортування нафти, її переробки в портах, при здійсненні ремонту суден та механізмів, через недостатню герметичність технологічного обладнання та порушення технології роботи.
Нафтопродукти перебувають у різних міграційних формах: розчиненій, емульгованій, сорбованій на твердих частках суспензій і донних відкладень, у вигляді плівки на поверхні води. Зазвичай у момент надходження маса нафтопродуктів зосереджена у поверхневій плівці. За кольором плівки можна визначити її товщину (табл. 7.3).
Таблиця 7.3
Товщина плівки нафтопродукту, встановлена за кольором
| Зовнішній вигляд | Товщина, мкм | Кількість нафти, л/км2 |
| Ледь помітна плівка | 0,038 | 44 |
| Сріблистий відблиск | 0,76 | 88 |
| Сліди забарвлення | 0,152 | 176 |
| Яскраво забарвлені розводи | 0,303 | 352 |
| Тьмяно забарвлені розводи | 1,016 | 1170 |
| Темно забарвлені розводи | 2,032 | 2310 |
З віддаленням від джерела забруднення відбувається перерозподіл між основними формами міграції, спрямований у бік підвищення частки розчинених, емульгованих, сорбованих нафтовмістних забруднень.
Стічні води із суден, акваторії порту та судноремонтних підприємств містять господарсько-побутові та каналізаційні стоки, які характеризує високий рівень бактеріологічного забруднення за рахунок наявності бактерій, грибків, дрібних водоростей.
Екологічна обстановка в морських і річкових акваторіях багато в чому залежить від викидів токсичних речовин суднових головних силових установок та допоміжних дизель-генераторів.
В умовах звичайної експлуатації суден серед основних джерел шкідливих викидів є суднові двигуни, і насамперед головна енергетична установка. Енергетичні установки суден забруднюють відпрацьованими газами передусім атмосферу, звідки токсичні речовини частково або майже повністю потрапляють у води морів, річок, океанів. Переважна більшість суден вітчизняного (і світового) флоту обладнана дизельними двигунами. Водночас річкові й морські судна рухаються на великі відстані з практично сталою швидкістю, за якої двигуни тривалий час можуть працювати в оптимальному режимі, тому відпрацьовані гази можуть мати відносно невеликий вміст токсичних речовин.
Одним із головних компонентів відпрацьованих газів дизелів є оксид азоту. Суднові дизелі викидають в атмосферу близько 7 % світового викиду цього забруднювача.
Для роботи двигунів річкового та морського транспорту використовують такі види палива, як газойлі (паливо дизельне) та мазути топкові важкі. Гази, які утворюються при їх згорянні, СО, СО2, СХНУ, важчі за повітря і накопичуються на поверхні водного середовища. СО і газоподібні вуглеводні викиди беруть участь в окислювальних реакціях і врешті перетворюються на СО2, наявність якого в атмосфері викликає парниковий ефект.
Під час роботи двигунів на неповних навантаженнях (50- 60% номінального) утворюється певна концентрація окислів азоту і сірчаного ангідриду, сажі, яким властивий ефект сумації, завдяки чому підвищується рівень шкідливої дії.
На середніх навантаженнях істотно зменшуються концентрації сажі, SO2, NOx і збільшується СО і СХНУ, які є менш токсичними.
Із зазначеного вище випливає, що важливу роль у забезпеченні екологічної безпеки довкілля може відіграти переведення суден прибережного плавання і портового флоту на природний газ та інші види палива, продукти згоряння яких є менш токсичними.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Транспортна екологія» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Особливості впливу водного транспорту на стан довкілля“ на сторінці 3. Приємного читання.
