Системний аналіз та системний підхід як методології дослідження систем

Теорія систем в екології

Природа – це система, якій характерні структурно-функціональна єдність взаємозв'язаних компонентів і цілісність біотичної та абіотичної складових. Біотична складова навколишнього середовища об'єднується у біосферу (глобальну екосистему), що складається із ієрархічно пов'язаних між собою екосистем різних рівнів організації і великої кількості різноманітних підсистем, між якими існують тісні матеріально-енергетичні та ієрархічні зв'язки. Ієрархічність будови біосфери зумовлює й ієрархічність систем регуляції рівноваги (гомеостазу) її підсистем. Гомеостатичні системи мають генетичну природу й еволюціонують разом зі структурно-функціональною організацією екосистем. Таким чином, життя не існує поза екосистемами, тому вивчення природних об'єктів будь-якого таксономічного рівня ефективне лише при застосуванні системного підходу.

Ступінь стійкості та здатності до адаптаційного перебудування екосистем в умовах зростання негативного антропогенного впливу зумовлений численністю та екологічною різноманітністю видів, а також численністю вторинних (по відношенню до первинних – трофічних зв'язків) форм відношень між видами. Тому розроблені на сьогодні численні методики діагностики впливу на біоту за окремими чинниками чи змінами окремих структурних компонентів екосистем неадекватно відображають реальну ситуацію, що значно складніша. Виходячи із теорії системної організації біосфери та ієрархічного взаємозв'язку її підсистем, механізмів гомеостазу, проблему впливу специфічних чинників на біоту необхідно вивчати з позицій саме системного підходу, який враховує такі ефекти комплексного впливу негативних факторів, як синергізм, адитивність, нейтралізація, та передбачає врахування принципу емерджентності.

Теорія систем – це сфера наукового знання про навколишній світ як сукупність систем різної складності й різного рівня, що взаємодіють між собою. Теорія систем є загальнотеоретичним підходом, що базується на методах діалектики, використанні знань філософії, прикладної математики, теорій пізнання та інших наукових дисциплін. Вона вивчає закономірності функціонування, взаємодії та розвитку великих систем. Основні положення теорії систем можна виразити такими постулатами.

Положення перше. У світі немає нічого, крім ієрархічної сукупності систем.

Положення друге. Основу загальної теорії систем складають фундаментальні положення термодинаміки: закон збереження енергії замкненої системи (перший принцип), закон зростання ентропії замкненої системи (другий принцип), закон прагнення до нульової ентропії (невпорядкованості) системи при прагненні до нульової її температури (третій принцип, або теорема Нернста), принцип Ле-Шательє (зовнішній вплив, що виводить систему з рівноваги, стимулює в ній процеси, які здатні послабити цей вплив), і принцип найменшого розсіювання енергії Онсагера (або узагальнювальний його на випадок сильно нерівноважних систем критерій Гленсдорфа-Пригожина). Для відкритих необмежених систем, до яких належать, зокрема, біологічні і соціальні системи, другий і третій принципи термодинаміки потрібно формулювати у вигляді об'єднаного термодинамічного принципу: ентропія підсистеми речовини прагне до нуля при одночасному зростанні ентропії об'єднаної системи "речовина + випромінена цією речовиною енергія".

Закони термодинаміки сформульовані безвідносно до природи об'єктів, що становлять систему.

Положення третє. Кількісною величиною, що характеризує систему, є пропускна здатність утвореного нею інформаційного каналу.

Положення четверте. Усі системи побудовані за ієрархічним принципом. Ієрархічна структура систем обумовлена необхідністю підвищення пропускної здатності системи в умовах обмеженості пропускної здатності складових системи елементів.

Положення п'яте. Зростання рівня системної ієрархії неминуче супроводжується спрощенням (спеціалізацією) підсистем нижнього рівня.

Це положення є наслідком теореми Шредингера, згідно з якою система живиться інформацією з навколишнього середовища. Для кожного вищого рівня таким середовищем є підсистеми нижніх рівнів.

Положення шосте. Закон односпрямованості вектора розвитку.

Основні рівняння теоретичної фізики симетричні щодо часу, тож для описуваних ними об'єктів не існує ні минулого, ні майбутнього. Єдиним винятком є другий принцип термодинаміки, що дозволяє виділити позитивний напрямок часу як такий, при якому ентропія замкненої системи зростає. У поводженні реальних фізичних систем, починаючи зі сфери Всесвіту, що спостерігається, виявляється спрямованість. Як відомо, в останні приблизно 15 млрд років наш Всесвіт неспинно розширювався. Галактика, зірка, біосфера Землі, цивілізація, живий організм, механічний пристрій, ідеологічна система – усе проходить цикл розвитку, що складається із зародження, досягнення деякого вищого ступеня системної складності, а потім спрощення і руйнування.

Явище наявності минулого і майбутнього в реальному світі сформульоване у вигляді закону односпрямованості розвитку. Механічні системи, створені людиною, також підлягають дії закону односпрямованості, хоча фаза росту в них відсутня. Життєвий цикл клітини, навпаки, не містить фази занепаду – розподіл, що є одночасно і народженням двох нових клітин, і загибеллю вихідної, настає безпосередньо після фази росту. Єдиними системами, що не підлягають дії закону односпрямованості розвитку, є, напевне, атоми, які взагалі не зазнають, як ми вважаємо вже сьогодні, змін у часі.

У разі біологічних систем механізм дії закону односпрямованості розвитку полягає в порушенні нормальної молекулярної структури елементів клітини тепловим рухом молекул. Оскільки ці порушення (мутації) у переважній більшості є шкідливими, то живі органами, починаючи з клітини, можуть існувати, лише безупинно створюючи копії своїх підсистем замість відмерлих. Речовину, енергію й інформацію для цього організми одержують із зовнішнього середовища Проте стан зовнішнього середовища змінюється, тому внаслідок природного відбору вижили лише ті системи, що створювали копії своїх підсистем "із запасом". Однак зайве нагромадження в клітинах призводить до росту як самих організмів, так і їх кількості. Відповідно зростає вхідний потік інформації, пропустити який система може, лише збільшивши ступінь своєї складності. Але, як зазначено вище, ступінь складності не може зростати до нескінченності. Система починає розпадатися на окремі незалежні частини.

Системний аналіз – це методологічна дисципліна, що базується на системному підході. Вона поєднує методи вивчення систем різної складності й призначення, розробляє ці методи, узагальнює їх, дає практичні рекомендації для к використання. Системний аналіз застосовується для підготовки й обірунтування шляхів вирішення складних проблем політичного, соціального, військового, економічного, технічного характеру. Системний аналіз – це прикладна діалектика.

Головна процедура системного аналізу – побудова узагальнених моделей, в яких відображені закономірності реальної ситуації. Моделі системного аналізу відображають структуру, взаємозв'язки у складних системах, реальну ситуацію та проблеми, які в них виникають. За допомогою створених моделей досліджують системи й знаходять шляхи вирішення складних проблем практичної діяльності людини.

Технічна основа системного аналізу – інформаційні системи, обчислювальна техніка та сучасні методи керування. Системний аналіз вивчає такі питання:

• утворення цілого;

• побудова цілого;

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Теорія систем в екології» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Системний аналіз та системний підхід як методології дослідження систем“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • Вступ

  • Частина перша. Основи використання теорії систем в екології

  • Зв'язок теорії систем з іншими науками

  • Поняття системи

  • Властивості систем

  • Класифікація систем

  • Системний аналіз та системний підхід як методології дослідження систем
  • Складність екологічних систем

  • Закономірності функціонування екологічних систем

  • Ступені організації екосистем

  • Парцелярні екосистеми

  • Біогеоценозні екосистеми

  • Ландшафтні екосистеми

  • Провінційні екосистеми

  • Біомні екосистеми

  • Субстратні екосистеми

  • Глобальна екосистема – біосфера

  • Енергетичний баланс екологічних систем та їх продуктивність

  • Біологічна продуктивність екологічних систем

  • Екологія популяцій

  • Екологічні фактори та їх вплив на життєдіяльність організмів

  • Класифікація екологічних факторів та їх вплив на живі організми

  • Види дії екологічних чинників на організми

  • Екологічна ніша з позицій системного підходу

  • Природна динаміка та еволюція екосистем

  • Екологічна сукцесія

  • Еволюція екосистем

  • Флуктуації екосистем

  • Стійкість, стабільність та самоочищення екосистем

  • Самоочищення екологічних систем

  • Системний аналіз самоочищення біотехноценозу

  • Основні закони функціонування екологічних систем

  • Методологія системного аналізу довкілля

  • Основні принципи системного аналізу

  • Етапи і послідовність системного аналізу

  • Методика проведення системного аналізу

  • Методи системного аналізу

  • Формалізовані методи

  • Методологія побудови або ідентифікації складних систем

  • Опис системи на вербальному рівні

  • Історична форма опису системи

  • Предметна форма опису системи

  • Функціональна форма опису системи (функціональний аналіз)

  • Принципи моделювання екологічних систем і процесів

  • Класифікація моделей

  • Властивості моделей

  • Підходи до фізичного і математичного моделювання

  • Узагальнений алгоритм побудови математичної моделі

  • Формалізовані процедури системного аналізу

  • Декомпозиція та агрегація

  • Процедура декомпозиції. Алгоритм декомпозиції

  • Агрегатування

  • Частина друга. Використання теорії систем для розв'язання екологічних задач

  • Моделі екологічних систем, що описуються одним диференціальним рівнянням першого порядку. Стійкість. Метод Ляпунова

  • Моделі, що описуються системами диференціальних рівнянь другого порядку. Фазова картина системи. Визначення стійкості

  • Лінійні системи. Типи особливих точок: вузол, сідло, фокус, центр

  • Дослідження стійкості нелінійних систем за методом Ляпунова

  • Кінетичні рівняння Лотки та модель Вольтерра

  • Використання методів системного підходу та моделювання в екології

  • Детерміністські моделі

  • Стохастичні моделі

  • Екологічні тригери, автоколивання, граничні цикли

  • Динамічні моделі в екології

  • Узагальнені моделі взаємодії двох видів

  • Матричні моделі

  • Оптимізаційні моделі

  • Ігрові моделі

  • PEST- та SWOT-аналіз в управлінні екологічними системами