Важливою особливістю екологічних систем є їх здатність переключатися і одного режиму функціонування в іншій, що відповідає декільком стійким стаціонарним станам системи. На фазовій площині така система має дві і більше стійкі особливі точки. Області впливу стійких особливих точок розділяються сепаратрисою, яка повинна проходити через нестійку особливу точку типу сідло.
На рис. 6.4 наведений фазовий портрет такої системи із двома стійкими особливими точками. Нагадаємо, що кількість стаціонарних станів у системі визначається числом точок перетину головних ізоклін вертикальних і горизонтальних дотичних, зображених на рис. 6.4 жирними лініями. Точка перетину головних ізоклін Ь є сідлом, а точки перетину головних ізоклін а і с, що лежать по обидва боки від сепаратриси сідла (пунктирна лінія) суть стійкі вузли. Система, що характеризується подібним фазовим портретом, тобто що має два (декілька) стійкі стаціонарні стани, між якими можливі переходи, називається тригерною.
Рисунок 6.4 – Фазовий портрет тригерної системи
На рис. 6.4 бачимо, що якщо початкове положення відображальної точки розміщене лівіше за сепаратрисиу сідла (пунктирна лінія), система знаходиться в області впливу особливої точки а і прагне до цього стійкого стаціонарного стану. З точок, що лежать правіше сепаратриси, система рухатиметься до стійкої особливої точки с.
Припустимо, що наша система функціонує у стійкому режимі а і необхідно перевести її в інший стійкий режим с. Можна зробити це двома способами. Ми можемо так змінити за рахунок зовнішньої дії значення змінних X і у, наприклад, різко збільшивши х, тому це переведе систему в якусь точку с', що знаходиться праворуч від сепаратриси сідла в області тяжіти стійкого вузла с. Після цього система вже сама по фазовій траєкторії перейде в точку с і опиниться в необхідному режимі. Це так званий силовий спосіб переключення тригера, який називається також специфічним. Дійсно, для такого переключення в систему необхідно додати деяку кількість певної речовини (у даному випадку речовини х).
Іншим, тоншим, буде спосіб параметричного неспецифічного переключення. При цьому безпосередній дії піддаються не змінні, а параметри системи, що може бути досягнуте різними способами: наприклад, зміною температури, швидкості надходження субстрату.
Процес параметричного переключення показаний на рис. 6.5 (а, б, в, г). Суть його полягає у використанні характерної залежності фазового портрета від деякого керуючого параметра
Припустимо, що для нашої системи із двома змінними і фазовим портретом (рис. 6.5 а) також є керуючий параметр а, зміна якого може викликати відповідну деформацію фазового портрета Тоді перехід а→с має такий вигляд (рис. 6.5, а, б, в, г.). При зміні керуючого параметра а фазовий портрет почне змінюватися так, що точки перетину головних ізоклин а і b зближатимуться одна з одною (рис. 6.5 б) злившись у кінці в одну складну особливу точку сідло-вузол (рис. 6.5 в). Потім відбудеться така зміна розташування ізоклін, коли на фазовій площині залишиться тільки одна точка їх перетину с – стійкий вузол, до якого і сходяться всі траєкторії фазової площини. Очевидно, що наша система, що знаходиться на початку процесу переключення в точці а із відповідними координатами Хо , у0 на фазовій площині, виявиться тепер через зміну фазового портрета (рис. 6.5 г) в області тяжіння стійкого вузла с, куди вона тепер мимоволі і перейде. Відмітимо, що при зміні фазового портрета самі координати особливої точки повинні також дещо змінитися, оскільки вони залежать від значень параметрів системи. Повертаючись потім до колишніх значень керуючого параметра, ми відновимо початковий фазовий портрет системи, але вона вже працюватиме в необхідному режимі с.
Рисунок 6.5 – Процес параметричного переключення тригерної системи на фазовій площині (а, б, в, г)
У попередніх розділах ми розглядали загальні методи дослідження систем диференціальних рівнянь, що описують моделі реальних процесів. Було показано, що у великій кількості випадків можна звести завдання дослідження стаціонарних станів системи довільного вигляду
(6.28)
до дослідження особливих точок лінсаризованої системи вигляду
де
Метод лінеаризації (метод Ляпунова) дозволяє установити характер стійкості особливої точки, тобто досліджувати поведінку системи поблизу особливої точки, проте не дає відповіді на питання, яка поведінка системи далека від особливих точок. Дійсно, лише в достатній близькості від особливої точки (х, у) ми маємо право обмежитися лінійними членами в розкладанні функцій Р(х, у) і Q(x, у) у ряд Тейлора. Вдалині ж від особливої точки величини , що є відхиленнями змінних від координат особливої точки, перестають бути малими, а лінійні наближення – правомірними.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Теорія систем в екології» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Екологічні тригери, автоколивання, граничні цикли“ на сторінці 1. Приємного читання.
